Вельмишановний Слуга Божий о. Серафим Кашуба народився у Львові 17 червня 1910 року. Священник із Ордену Братів Менших Капуцинів. З 1940 по 1977 роки - апостол милосердя для переслідуваних католиків Радянського Союзу. Був «добрим пастирем», який не залишив Христової вівчарні під час випробувань і до кінця своїх днів ніс Євангеліє серцям, що чекали на спасіння. Земну мандрівку закінчив 20 вересня 1977 року у Львові.
Тепер отець Серафим на засланні в радгоспі Арикти, що в Казахстані. Ця місцевість віддалена від Целінограду (ред. сьогодні це місто Астана) приблизно на 300 км. Він був засланий 16 березня 1966 р. на 5 років «за бродяжництво». Спогади "Strzępy" («Уривки») отець Серафим пише там, на засланні. Вони є дуже спонтанні та емоційні. Дуже часто, описуючи своє буденність, отець Серафим переноситься думками до минулих подій свого життя. Адресат його спогадів невизначений. Отець Серафим переносить на аркуші щоденника прагнення поділитися тим, що відбувається в його душі.
«Арикти, 12 квітня 1966 року.
В конторі буваю щодня з моменту мого повернення з Кургалджино. Навіть першу ніч провів там із товаришами на підлозі. Потім декілька днів не було начальника. Пізніше він сказав взяти довідку від лікаря, після чого ми чекали на дільничного, і тільки тепер справа пішла. Приїхав міліціонер, ми отримали ще одну довідку, бо попередня десь зникла, і проти мене задумали щось незрозуміле. А тепер – щоденне читання Біблії. Здається, вона лютеранська, в ній 1400 помилок, але нині для мене це єдина пожива. Добре, що підрахував у календарі. Авжеж, сьогодні дев’ятий вівторок. Наша новенна… Тримаю в руках лише німецьку молитву, а перед очима жах тієї ночі».
Отець Серафим пригадує наругу над костелом в Рівному, де протягом 18 років він був священником. 28 травня 1959 року під приводом уявної загрози, яку начебто представляв собою храм в аварійному стані, радянська влада зачинила двері рівненської святині католиків. В цей день Римсько-Католицька Церква відзначала Урочистість Тіла і Крові Господніх. І на той час минув вже рік з того моменту, як Кашуба почув: «Від сьогоднішнього дня ти не маєш права відправляти Служби в храмі». Він тоді не знав, що в той самий день був закритий також костел в Острозі, яким він теж піклувався. Розпочалось блюзнірське знищування святих ікон та інших церковних речей. Кожна з них мала свою виняткову історію і цінність. Одна з ікон, які були надзвичайно близькі серцю о. Серафима, колись була подарована для храму чоловіком на ім’я Йосип, інші були перевезені з костелів в Олександрії та Шпанові. У своїх спогадах Вельмишанований Слуга Божий згадує образи Пресвятого Серця Ісуса, Божої Матері з Ченстохови, ікону святої Терези від Дитятка Ісуса. Всіх їх разом із розп’яттями було перевезено до музею, неначе цим хотіли довести, що віра в Христа назавжди відійшла у минуле. Здавалось, що атеїстична влада робила все, щоби «поховати» Бога, щоби знищити все, що могло нагадувати про Нього – зруйнувати святині, в яких вірні католики, в більшості своїй польського походження, могли сповідувати свою віру. Були зняті навіть дзвони з вежі храму, які кликали вірних на молитву. Був також один чоловік, який підняв руки на хрести на вежах, поламавши їх. Отець Серафим порівнює його долю з долею апостола Юди, бо таким же трагічним став кінець його життя – він наклав на себе руки. Не зважаючи на переслідування, залишившись без храму, католицька спільнота Рівного розпочала збиратись на цвинтарі.
Спогади про закриття костелу в Рівному дуже живі в серці о. Серафима. Згадуючи гіркі події минулого, він знову і знову проживає їх із жагучим болем у серці.
(Розважання і коментар - брат Казимир Гузік OFMCap)
«Вулиці оточені кордоном, а з відкритого костелу, як з роздертого Серця Спасителя, вивозять усе по черзі – вівтарі, лавки, ікони. Де ти був, дорогий Йосипе, безногий жебраче, коли твій дар, надбання багатьох років, ламали, як непотрібний мотлох? А Ти, Христе в терновому вінці, напевно, знову шепотів: «Не знають, що роблять»? Коли Тебе перевезли в закритій в’язниці до музею, Ти в повноті став дослівною погордою та посміховищем суспільства. А ікони з Олександрії та Шпанова – пам’ятаєш, Янусько, як ми їх обережно везли, щоби не пошкодити. Серце Ісуса, що царювало над великим вівтарем! Ченстоховська, що виблискувала в світлі. Усміхнена солодка Терезка… Усе непотрібне, як сміття. «Deus venerunt gentes in hereditatem tuam» [«Боже, увійшли погани в Твою спадщину» (Пс 78,1), переклад І. Хоменка – Ред.]. А потім було видерто дзвони, неначе серце з мертвого тіла, а злочинець, який зламав хрест, повісився, як Юда. Перестав волати польський Бог, але чи перестав жити? Чи та мала групка людей, що молиться тепер на цвинтарі, не є тим зерном, яке має померти, щоби принести плід?»
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)