Отець Серафим вже вісім років перебуває за межами міста Рівне. У 1958 році радянська влада позбавила о. Серафима можливості очолювати парафію в Рівному. Тепер Слуга Божий на засланні в радгоспі Арикти в Казахстані. Ця місцевість, віддалена від Целінограду (сьогодні місто Астана) приблизно на 300 км. Він був засланий сюди 16 березня 1966 р. на 5 років «за бродяжництво»... Ці спогади, "Strzępy", отець Серафим пише на засланні. Вони є дуже спонтанні та емоційні. Адресат його спогадів невизначений. Отець Серафим переносить на аркуші щоденника прагнення поділитися тим, що відбувається в його душі. Великою мрією священника, ізольованого від своїх найближчих, є отримати посилку з хлібом та вином для Причастя.
Отець Серафим шкодує за свої нарікання по відношенню до Каті Блум, католички з Целінограду, яка повинна прислати посилку з хлібом і вином для відправи Євхаристії. Чекаючи на таку омріяну передачу, Слуга Божий боровся із неспокійними думками та сумнівами. Можливо, вона забула про це чи просто не мала часу? А може, була затримка на пошті? Чи щось інше завадило? І ось приходить сповіщення про отриманий пакунок. Вражає радість Слуги Божого, який, зворушений до глибини душі, пише про себе, що, отримавши довгоочікувану посилку, він «не міг ані молитися, ані думати» – його переповнювало безмежне щастя, адже Ісус в Пресвятих Дарах знову буде при ньому. Далеко від чернечої спільноти, далеко від рідних, друзів і вірних, отець Серафим шукає в Євхаристії присутності правдивого Друга – Ісуса.
"Він призначив дванадцятьох, яких назвав апостолами, аби були з Ним, і щоби посилати їх проповідувати"
(Євангеліє від Марка 3:14)
«А отже почнеться нове життя – знову з Ним і при Ньому! Учителю!» Ці слова розкривають таємницю серця Ісусового учня – Серафима. Бути при Вчителі – це перше завдання учня, описане в Євангелії від Марка: «І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували, і щоб послати на проповідь їх» (Мк 3,14).
Як це має бути? Можемо побачити наочно цю мить в житті Серафима. Ця дружба Учителя і учня охоплює всі прагнення, всі скарби світу. Серафим може сказати вслід за св. Франциском: «Господь мій і ВСЕ моє!» Після Пасхи в Літургії читається Євангеліє про зустріч Воскреслого Ісуса з Марією Магдалиною. Серафим пише, пов’язуючи слова Євангелія зі своєю долею: «Магдалина плаче – а я вже навіть плакати не можу, хіба що потім, після Святої Літургії – тихесенько». Бажати Євхаристії, присутності Тіла і Крові Спасителя, плакати зі щастя від зустрічі Ісуса в Святій Літургії – це дар Духа і прояв любові учня до Вчителя.
О. Серафим розповідає, як під час прогулянок він знаходить дрібні речі, викинуті чи загублені людьми. На перший погляд ці речі здаються зовсім непотрібними. Однак він збирає їх, бо колись вони стануть йому в нагоді. В яких же суворих умовах потрібно було жити цьому чоловіку і які нестатки досвідчувати, що він був змушений підбирати той непотріб. Так мало сказано у цьому вислові, але так багато можна зрозуміти про складне матеріальне становище, в якому знаходився Слуга Божий на засланні. Фраза про збирання речей добре характеризує його священницьку місію, оскільки все своє священницьке служіння отець Серафим майже в буквальному значенні підбирав для Ісуса покинуті, немов забуті іншими душі, які, здавалось, були нікому не потрібні на безкрайніх просторах Радянського Союзу.
(Розважання і коментар - брат Казимир Гузік OFMCap)
«15.04.1966 р.
Я повинен написати Каті, що згрішив, починаючи нарікати. А вона би прилетіла на крилах. Але це було так несподівано. Я спитав Олександра, чи він не хотів би ще раз задзвонити до Блюмів, тому що перед святами це не вдалося зробити. Він потішив мене, що скоро буде нагода добратися машиною до Целінограду. Я читав Діяння Апостолів – аж до головного болю, тому що це так захоплює, так що важко відірватися. І при тому на кожному кроці щось для мене. Наприклад, впертість Павла в поверненні до Єрусалиму, хоча він знав, що там зазіхають на його життя. Але він був переконаний і мав особливе натхнення й завдання до виконання. Можливо, він хотів спокутувати своє минуле життя? І знов його праця при апостольстві. Він завжди був чимось зайнятий. Чи не краще було б триматися чогось одного і спокійно сидіти в Таїнши? Є над чим розважати під час годинної прогулянки навколо Арикти. При цьому по дорозі завжди щось знайдеться. Спочатку це була стара робоча рукавиця (мої шкіряні пропали в камері очікування), потім дві копійки, а згодом дзеркальце з виглядом Москви. І оце вчора – пучки волосся, а трохи далі шматок білого дроту. Це також для чогось знадобиться. На ґанку […] Олександр із таємничим виразом обличчя, а вдома – посилка. Te Deum laudamus! Не можу ні говорити ні думати. Адже розпочнеться нове життя – знову з Ним і при Ньому! Учителю! Магдалина плаче – а я вже навіть плакати не можу, хіба що потім, після Святої Літургії – тихесенько. Під час Меси несподівано прийшла ще одна жінка, отже, було їх четверо. Сьогодні вранці тільки двоє господарів – але це нічого – тепер мені уже нічого більше не потрібно».
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)