До отця Серафима на заслання приїхали гості. Це Марія Майхер, Юзефа Бляшко з Красноармійська та Емма, прізвища якої неможливо визначити. Вони розшукували священника після його арешту. Марія, віддана справам Церкви, часто опікувалась о. Серафимом, який, перебуваючи в дорозі, як правило, найчастіше зупинявся в її квартирі. Про арешт Кашуби Марія дізналась лише декілька тижнів пізніше з листа, який він написав їй із заслання. Після арешту міліція провела ревізію в квартирі Марії і забрала всі речі Слуги Божого. Коли Марія та інші вірні зрозуміли, що таємниче зникнення о. Серафима – це арешт, тоді вони розпочали розшукувати його у в’язницях в Целінограді та Караганді. Але безуспішно.
Вже пізніше з’ясувались усі обставини арешту отця Серафима. Під час подорожі до Москви 6 березня 1966 року його було заарештовано на автовокзалі в місті Кустанай. Він їхав від імені католиків з Казахстану, щоби клопотати у відповідних чиновників про дозвіл на побудову костелу, а для себе – про дозвіл на офіційне священницьке служіння вірним. Ймовірно, що місцеві посадовці з Казахстану знали про мету поїздки о. Серафима. Напевно, їхнім прагненням було, щоби ніхто їм не перешкоджав і не передавав до Москви жодних клопотань чи скарг. Тому було зроблено ВСЕ, щоби зупинити «авантюру» цього священника-волоцюги. Це підтверджує той факт, що судове засідання відбулося у прискореному режимі, адже вже через десять днів після арешту отцю Серафиму було винесено вирок.
В Радянському Союзі існувала знана ще за царських часів кара заслання. Заслану людину вивозили у віддалений, малолюдний закуток неосяжної імперії, де вона відбувала своє «покарання». Засланець мав знайти собі помешкання і роботу. Ніхто не турбувався тим, за який кошт ця людина повинна була жити. Інколи влада наказувала місцевим урядовцям надавати засланому працю, яка не завжди відповідала його професії чи стану здоров’я. Засланий мав обов’язок принаймні раз в місяць чи навіть частіше з’явитися в місцевій міліцейській дільниці, щоби там підтвердили, що він насправді перебуває на місці заслання. Зазвичай місцеві люди ставились упереджено до новоприбулого «правопорушника». Інколи певним чином вони вже були поінформовані про те, яким «небезпечним» для радянського ладу є той засланий, і тому їм радять бути обережними у встановленні близьких контактів із ним. В цій ситуації засланий не тільки опинявся в чужому, відлюдному краї та в скрутній матеріальній ситуації, але перш за все він був приречений на повну ізоляцію та цілковиту самотність.
Місцем заслання отця Серафима був радгосп в Арикти.
(Розважання і коментар - брат Казимир Гузік OFMCap)
«17.04.1966
Біла Неділя [тобто наступна неділя після Пасхи. – Ред.]… Приїхали три жінки, неначе три пасхальні Марії. Літаком, а потім пішки йшли 12 км. Я не гідний такої жертовності. Вони ледве добрались із пакунками до Олександра. Сьогодні вранці ми всі разом раділи Подателю Миру, а тепер немає кінця взаємним розповідям. Тим часом на дворі мрячить дощ та утворюється нове болото. Не уявляю, як вони зможуть повернутися.
18.04.1966
Дощ довго йшов, дороги розмокли, але віднайшлась машина до району, і ось я знову сам. Це було би схоже на приємний сон, якби не купа привезених речей і хаос в голові. Так добре було почуватися жебраком, не маючи жодної копійки, а тепер знову є те й се, і мамона в розпорядженні. Важко, не можу надуживати їхньою безкорисною гостинністю. Речі сховано у валізу, а мені потрібно впорядкувати неабияк нагромаджений матеріал.
А ще Марія приїжджала за мною три рази. [Вона чекала на вокзалі, але о. Серафим так і не доїхав, бо був заарештований в дорозі. – Ред.] Як справжня Магдалина! В п’ятницю до мене прийшли з першим візитом, і тоді вона дізналась про те, що я в їхніх руках. Забрали молитовники, і більш нічого. В понеділок вони [Марія і Юзефа. – Ред.] вибралися на пошуки в целіноградських казематах. Казимир був в Караганді. Все безрезультатно. Тим часом у моєму помешканні виламали двері і забрали решту книжок. Бандити? Ні, просто п’ятеро представників влади [отець Серафим говорить про другий обшук в квартирі Марії. – Ред.]. Марія дала обітницю, що не заспокоїться, аж поки не знайде мене. Друга подорож [до Целінограду у пошуках отця Серафима. – Ред.] також була безплідною, але прийшов лист [від о. Серафима вже з Арикти. – Ред.], і ось вони вибрались тепер вдвох із Юзефою. В Акмолинську до них приєдналась Емма. Вони вперше летіли літаком, але також охоче сіли хоч би і до космічного корабля. Я попрощався з ними зі сльозами на очах, як прощається брат із рідними сестрами. Тепер ще тісніше затягуються родинні вузли: Мечислав, Валентин, Казимир – годі! [Отець Серафим має на думці імена братів з монастиря, від яких отримав через Марію інформацію про підтримку. – Ред.] Брат Людвик, Бенедикт, Антоній, а сестер просто не злічити [Слуга Божий розчулився від усвідомлення любові, яку він досвідчував від людей. – Ред.]. Я хотів написати їм на прощання сердечне послання в стилі апостола Павла, але спромігся лише крізь сльози пробурмотіти: «Тривайте і виростайте в любові».
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
При нагоді отець Серафим написав лист до рідної сестри Марії, в якому він підтвердив свою готовність до жертви:
«В Арикти я опинився неочікувано і буду тут довгий час на роботі, ще не знаю на якій. І до нас, престарілих, стосуються слова Вчителя: «Коли ти був молодшим, ходив, куди хотів, а коли постарієш, потягнуть тебе, куди не захочеш». Для св. Петра це означало розп’яття головою вниз, а для таких марних слуг, як я, знайдеться також маленький хрест, аби хоча б освятити таку негідну жертву. Інакше чого варта була би вся ця робота?»
Пізніше Кашуба написав більш детальний лист до капуцина отця Альбіна Янохи, розповідаючи братам про своє нове становище:
«Дорогий Брате! …Пiсля спомину св. Казимира 6 березня мене несподівано затримали, а після різних процедур та перевірок я був засланий на роботи в радгосп. Це тим більш дивно, бо сталося це по дорозі до Москви, де мені вдалось врешті добитися якоїсь праці на парафії – там чи в Україні. Я хотів представити плачевний стан католиків, яким гірше від інших віросповідань, бо в усьому Казахстані немає жодного католицького священника. І ось тепер я сиджу бездіяльно у безлюдному селі, де мене помістили на довгих п’ять років. Жодної роботи мені не дають, бо маю інвалідність третьої групи, а в легкій роботі перешкоджає слух. Абсолютно ті ж самі перешкоди не давали мені можливості знайти роботу і раніше, чи цe не найкраща причина на засудження за бродяжництво? Певно, в Ватикані такими дрібницями не будуть займатися, але сотні тисяч католиків Казахстану не мають жодної опіки, це все не дрібниця. Якщо зможете ці справи десь згадати, може це буде мати вплив і на мою долю. Не можу нарікати, що мені було погано, принаймні матеріально. Живу у добрих людей, які привезли мені все, що потрібно. Тільки не вистачає книжок, а з дому їх у мене теж забрали».
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
Примітки:
Навіть сьогодні пошук карти google не можуть прокласти маршрут від столиці Казахстану м. Астана (Цілиноград) до радгоспу Арикти, куди було заслано о. Серафима. Існуючі дороги - це хаотичні шляхи в степу, які стають непрохідні через розлиття річки Нури чи навіть звичайний дощ.
Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)