«22 квітня 1966 р.
Вони поїхали. Ще з вікна я благословив їх на дорогу. Серце сильно билося і трохи стискалося. Я не очкував, що так швидко після Тайинши з’явиться Шортанди. Вони привезли різні речі та… листи, повні сліз – від Франі, Гелі та всіх інших. Марія заскочила по дорозі та виконала деякі вказівки. Тепер у мене є все необхідне для роботи. Коли вона почнеться?
Альбін надіслав новий Месал і сподівається на щось більше. Він пише про Біблію Тисячоліття та переказує вітання з нагоди Мілленіума [1000-ї річниці Хрещення Польщі. – Ред.] . Мабуть, для них це дійсно має велике значення. Я повинен написати йому, як дивним чином все почалось для мене по-іншому. А ювілей? Відзначає Здіслав та ще хтось святкує, а Владислав відзначає своє п’ятдесятиріччя. Мені ще далеко до того, але на момент, коли мене було позбавлено права, якраз виповнилося 25 років з дня мого висвячення. І то це була Божа благодать, що я зміг відсвяткувати цей день, бо, мабуть, рішення вже було прийняте в лютому. А цьогорічне 33-тя річниця? Це був шостий день ув’язнення. Мене вже водили по лазаретах, визнали мене хворим, залишилось лише пройти комісію. В голові гуде та б’є, як молотом, а ще потрібно відправити Службу: «В ім’я Отця». Товариші лежать на лежаках – не звертають уваги. Шкода, що ця Служба без нічого – ні, все таки Він приходить, – відчуваю Його присутність, – як же солодко.
Сьогодні під час святої Літургії служили Казимир і Галка. Я читав Євангеліє про Филипову Кесарію: «Ти є Христос, Син Божий», і далі: «Брами пекельні Його не подолають». Так, не подолають! Який дивний спогад про сьогоднішнього Папу, мученика: “Cajus Dalmata ex genere Diocletiani imperatoris” [латин. «Гай із Далмації з родини імператора Діоклетіана». – Ред.]. Не можу не дивуватись: на троні кровожерний тиран – а в підземеллі ховається його родич - Намісник Христа. Не подолають. Я написав до Гелі, щоби боролися за каплицю. Вони мають на це право, засноване на Конституції. Вони працювали, обливалися потом та кров’ю, будуючи сьогоднішні квітучі поселення. Тепер їм ніхто не може заборонити вільно молитися. Ті, хто вмирає, має право запросити священника, а тут на всю округу немає жодного – а якщо і з’явиться хтось, то його засуджують, як злочинця, і це в той час, коли налагоджуються контакти з Ватиканом.
Я просив, щоби хто-небудь приїхав на третє травня. В цей день немає жодної можливості служити при самих тільки німцях. Який же це важливий день Мілленіум – тисячоліття!»
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
Отець Серафим дуже зворушений відданістю й турботою своїх вірних друзів, які відвідують його на засланні в Арикти. Він радіє гостям, які приїхали з Тайинши, а після них – із Шортанди. До засланого священника також надходять посилки з Польщі від співбратів із монастиря. Отець Альбін Яноха – священник, якого в 1940 році радянська влада вислала зі Львова та заслала на багато років до виправно-трудових таборів – після повернення в 1956 році до Польщі висилав о. Серафиму книжки і молитовники, підтримуючи з ним живий зв’язок від імені братів-капуцинів. Це була своєрідна сплата боргу, в якому о. Альбін залишався перед отцем Серафімом: в суворі роки заслання, коли він переживав особливу потребу, Кашуба незмінно піклувався ним, підтримуючи та надсилаючи різні передачі.
Знаходячись далеко на засланні, Серафим переживає глибоку єдність із католиками в Польщі і мріє про те, щоби принаймні на свято Пречистої Марії Цариці Польщі, що припадає на 3 травня, хтось із земляків, побратимів польської національності, відвідав його і розділив з ним радість святкування величної події 1000-річчя польської держави й Хрещення польского народу.
У своїх листах о. Альбін пише Серафиму про радість святкування великого ювілею польського народу, а також про ювілеї священства, які в той рік відзначали їхні співбрати. Серед них – священники Здзіслав та Єжи, добре відомі нашому засланому.
На сторінках свого щоденника о. Серафим на хвилинку переноситься думками до пам’ятного 11 квітня 1958 року, коли в Рівному його позбавили права виконувати своє священницьке служіння. Вже пізніше він дізнався про те, що ще в лютому, тобто за два місяці до того, влада заздалегідь спланувала це. Отець Серафим дякує Богу, що 11 березня, в 25-ту ювілейну річницю свого рукопокладення, він ще міг спокійно святкувати цю велику подію свого життя в Рівному. В 1966-му, вісім років по тому, свою 33-ю річницю свячень Слуга Божий відзначав вже за ґратами в’язниці – на 6-й день після арешту в Кустанаї. Які незвичайні умови… Перебуваючи посеред інших в’язнів, о. Серафим дякує Господу за дар священства і Боже обрання та відправляє особливу Літургію, хоч і несправжню, бо бракує в ній найважливішої частини – перетворення Пресвятих Дарів. Без літургійних шат, без вівтаря, без хліба і вина – він просто читає слова євхаристійного чину Божої Служби, які йому вдалось колись запам’ятати. Хоч Ісус за чином Служби не переображується під видом Хліба і Вина, однак отець Серафим відчуває духовно Його близькість. Як же вражає ця туга і спрага серця за зустріччю з Євхаристійним Ісусом! Навіть у в’язниці Слуга Божий шукає найменшої можливості пригадати ці спасенні моменти Голготської жертви Ісуса за спасіння світу, укритої в Таїнстві Євхаристії, та зачерпнути з Його ран силу на подальше життя.
Щоденник отця Серафима знову повертає нас до реалій Арикти та літургійного спомину, який припадає на 22 квітня – в цей день він згадує Папу-мученика Гая, який був родичем імператора Діоклетіана, що видав наказ про переслідування Церкви.
О. Серафим написав також листа до Гелени Кавецької з Целінограду, в квартирі якої він часто гостював. Це була одна з «євхаристійних жінок», яка боролася за справи католицької громади в своєму місті. В своєму листі Кашуба висловлює обурення на несправедливе по відношенню до католиків Казахстану ставлення з боку безбожної держави та заохочує Гелену відновити старання про дозвіл на побудову місцевої каплиці, при цьому він наводить аргументи, які, на його думку, мають переконати радянську владу. Найпершим аргументом є право людини на свободу сповідування віри, яке було зазначене в Конституції СРСР. Другий аргумент о. Серафима – це віруючі люди, які пожертвували для розбудови міста багато труда і здоров’я, а тепер не мають права вільно збиратися на молитву. Третім аргументом є святе майже в усіх народів останнє право вмираючої людини примиритися з Богом у таїнстві сповіді, яке повинні шанувати навіть атеїсти. Не маючи каплиці, постійного місця, до якого вони могли б приходити зі своїми духовними потребами, вони не мають можливості покликати священника до помираючої людини. І останній довід, на який спирається Слуга Божий, – це дипломатичні відносини, які в той час Радянський Союз намагався встановити з Ватиканом. Для Кашуби це означає вшанувати права і потреби тих, кого представляє Ватикан.
Вражає міць заохочення та спонукання до прояву ініціативності, з якими о. Серафим звертається в листі до Гелени. Він цілком свідомий запеклої жорстокості радянської влади по відношенню до людей, що вірують у Христа, ба навіть сам є жертвою невблаганного атеїстичного режиму. Проте Слуга Божий не схиляє по-рабськи голови, натомість закликає до рішучості та сміливих дій. Пишіть клопотання, не мовчіть, дійте, наскільки це можливо тепер! Ймовірно, заохочений прикладом святого мученика Гая, він розпізнає в своєму серці ці натхнення до наполегливої духовної боротьби. Цей лист є прикладом довіри Серафима – щирої віри в те, що попри відсутність надії потрібно надіятися, оскільки храм належить Богу і його будування – це Господня справа, а Він є Богом неможливих справ.
(Розважання і коментар - брат Казимир Гузік OFMCap)
Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)