12. "Чи ти насправді готовий?.."
«23 квітня 1966 р.
Добрий Пастир привів до мене три нові овечки. Одна навіть дуже заблукала – аж з Польщі – в німецькій родині – не може навчити дітей молитов «Отче Наш», «Радуйся, Маріє», «Слава Отцю». Я читав їм ці солодкі слова, які задають тон завтрашній неділі, але сьогодні також згадуються з приводу св. Войтеха: «Я є Добрий Пастир». Ось я, негідний Його слуга, прийшов до Вас, розсіяних, готовий, як Він, віддати життя за овець. Ні, цього я не сказав, відчуваю, що це було б зухвальством – може, нещирістю. Чи ти насправді готовий?
Сьогодні на нашому вівтарику св. Георгій – лицар на білому коні списом убиває дракона. Кажуть, що він кинув виклик Діоклетіану за його жорстокість і за це після важких мук йому стяли голову.
А поруч з ним, тільки у думках – тому що немає ікони – також безстрашний «Лицар Христовий», єпископ, монах, мученик – Адальберт-Войтех. Він завжди був готовий, а коли надійшов час, віддав своє життя, щоби мученицькою кров’ю запліднити поганську землю. А ти? Коли в ту пам’ятну неділю зупинилась переді мною машина й люб’язний начальник запросив мене сісти, я подумав: звершилось, і мені вже було спокійно, неначе це була звичайна подорож містом у дещо незвичній компанії. Але чи це була готовність на все? Мені постійно говорили: звільнимо, і я цим жив з дня на день – це навіть допомагало мені зносити тягар надзвичайного посту та відсутності сну. І коли все виявилось марним і було прочитано вирок, якого я не чув, навіть тоді ще майоріла якась надія. Раптово мені віддали забрані речі – в душі ожило несміливе «Te Deum», аж ось єхидний голос: підеш у в’язницю та на заслання. Чи не збунтувався тоді в якусь мить: чому? за що? Проте це ще не тортури, ні каторга, ані муки. А зараз як солодко та спокійно відчувати себе овечкою в руках Пастиря».
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
У попередній нотатці свого Щоденника отець Серафим мріяв про присутність хоча б одного співвітчизника в день святкування виняткової для поляків дати – 1000-річчя хрещення Польщі. Він aж до невимовної туги прагнув розділити радість епохальної події в житті своєї Батьківщини з кимось рідним по духу.
Вже практично на наступний після цього запису день до о. Серафима приїхало троє. Серед них була жінка полька. Ймовірно, вона одружилася з громадянином Радянського Союзу й переїхала до Казахстану. А може, її чоловік був німецького походження і мав родичів у місці заслання отця Серафима, де проживало декілька німецьких родин. Не відомо, яким чином ця жінка потрапила у віддалений радгосп Арикти. Але для Слуги Божого це був черговий знак надії і підтвердження опіки та доброї руки Бога над ним. Він знає, що Господь є з ним, якщо сповняються, та ще й відразу, навіть такі потаємні мрії, як ця.
Засланий священник, як добрий пастир, негайно звернув увагу на відсутність в житті цієї жінки досвіду навчати своїх дітей основних молитов віруючих католиків. Видно, болить йому ця байдужість у тих обставинах, коли навколо заперечують існування Бога. Адже єдиним, справжнім храмом на той момент залишався простір духовного храму, який визначали стіни батьківської хати, де зберігалась віра в Христа. Не можна дозволити, щоб цей храм був зруйнований, особливо власними – батьківськими руками.
Отець Серафим роздумує над літургійними читаннями про Ісуса Доброго Пастиря. В цей день, 23 квітня, Церква також згадує життя і мученицьку смерть святих Войтеха та Георгія. Святий мученик Войтех, який був готовий оросити язичницьку землю своєю кров’ю, пролитою задля проголошення Євангелія, особливим чином займає думки нашого засланого. О. Серафим і надалі аналізує своє серце, чи має він готовність погодитись не тільки на в’язницю чи заслання, але й на смерть. Слуга Божий лякається рівняти свою долю з долею цього святого мученика і щиро визнає, що, напевно, ще не готовий віддати своє життя за овець.
Рядки Щоденника переносять нас до події арешту Кашуби в Кустанаї, який відбувся 6 березня 1966 року. В пам’яті отця Серафима проносяться одна за одною хвилини тієї незабутньої неділі. В той день сонце вітало його з самого ранку. Ще декілька десятків кілометрів – і він зустрінеться з вірними в Красноармійську. Мабуть, як кожний священник, Слуга Божий наперед смакував радість Літургії, яку він незабаром відправить. Напевно, декілька вірних душ вже чекають на Ісуса в домі Марії Майхер… Аж ось – несподівана зустріч. Мандрівний апостол докладно розповідає про начальника міліції, який «культурно» заарештував його прямо на вулиці і перевіз до відділення, запевняючи, що все неодмінно швидко з’ясується, і тоді – на свободу. Отець Серафим картає себе, що в момент, коли пролунав вирок – «в’язниця і заслання», в глибині душі він збунтувався на таку несправедливість. Значить, він ще не був готовий, як святі Войтех чи Георгій.
Цікавий хід думок о. Серафима розкриває його внутрішні переживання. Глибоко в серці він намагався бути готовим на смерть, якщо б Господь так розпорядився і потрібно було вистояти в боротьбі за вірність Ісусу. Так багато його друзів та знайомих священників прийняли долю мучеників, загинувши від рук радянської служби безпеки. А чи насправді він ладен мужньо віддати все, що йому належить, в тому числі життя?
Спокій і мир його душі може дати лише Ісус, на руках Якого він відчуває себе агнцем, котрий чує серцебиття свого Пастиря. Напевно, не один раз в глибині його душі бриніла молитва надії: «В Ньому моя сила і з Його Серця моя любов. Щоби самому стати добрим пастирем, мені потрібно спочивати на Його серці, чути його биття і відчувати тепло Його обіймів. Лиш тоді з Ісусом буде все можливо».
(Розважання і коментар - брат Казимир Гузік OFMCap)
Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)