Свої вірші про отця Серафима Кашубу читають світські францисканці.
СЕРАФИМ КАШУБА
Я є - Твоя рілля, Твої дороги,
Я порох біля Твоїх ніг.
Я - час Твій, який славить Бога,
Я - Серце Твоє, яке йде у світ.
Я - крапля Твоя на морозі,
Яка застигла стоїть.
І через краплю промінь Божий,
Дає усіх в житті любить.
І як метелик, підіймаюсь
До Джерела Твоєї води.
І крила свої розкладаю,
Щоби пробили їх в житті.
Я - є сліди Твої на долі,
Які за Подихом ідуть.
Не відчуваю своїй болі,
Бо Хрест одів собі на грудь.
Я - є рілля Твоя на полі,
Яку спахають, по ній йдуть.
Через Любов Твою в покорі,
Рілля покаже в Небо путь.
(Галина Попадін)
В 107 річницю від Дня Народження
Слуги Божого отця Серафима Кашуби.
Такими стежками в взутті не пройти...
- Босоніж!.. Без страху поранити ноги.
Воскреслого Бога у гроті знайти,
Його неосяжні збагнути дороги.
Крізь кроки важкі чути трепіт сердець, -
Живої Любові тамуючи спрагу,
Ніколи не йти по життю навпростець -
Ісуса нести, в Нім черпати відвагу!
Навчитися все віддавати в житті,
А краще навчитись життя віддавати...
Бо тиха покора захована в тім,
Щоб вміти оголеним серцем кохати.
Безмежна святість в чистій простоті -
Не в шатах пишних і не в обадунках.
Вся глибина прихована в МЕТІ...
...Людина Божа - "вищого гатунку"...
(Тетяна Горбаха, с. Старий Остропіль)
ТЕБЕ ЧЕКАЛИ СПРАГЛІ ДУШІ
В сніг і в дощ йшов, отче Серафиме,
Ховаючи свій габіт під плащем,
Шепотів, мабуть: "Дух Святий, веди мене"
Перед кожним містом й селищем.
Ти йшов, Розарій серцем промовляючи,
Пацьорками були під ногами камінці.
Свого Творця за порох прославляючи,
Ти йшов без адреси, виписаної на папірці.
Тебе чекали спраглі душі й виглядали.
Ти ніс розраду,Ти їм Самого ніс Христа.
І зачудовано на тебе, отче, споглядали,
Їх так притягувала серця твого простота.
Ти похилявся так, ніби адорував Ісуса,
Над тілом стражденної і хворої людини,
З останніх, може, сил йому всміхнувся,
Іменем "Ісус" прощаючи гріхи, провини.
Отче Серафиме, ти ніс надію і відраду Бога,
Де панувала темінь і бездонна пустота.
Не марною була жертовність і твоя дорога,
Світить тепер світу серця твого чистота.
(Алла Гуцол, м. Хмельницький)
Ти Мій улюблений, коханий, Моє уподобання є в тобі...
(Галина Попадін)
СЕБЕ ВСЬОГО ВІДДАВ ХРИСТУ...
Себе всього віддав Христу,
Був мандрівник убогий,
Любив життя, його красу
І в радості, і в горі.
Палав любов'ю до Христа,
Як Серафим небесний,
І біг туди, де кликала душа,
І ніс Дари спасенні.
Тебе чекали душі спраглі
З надією у серці,
І ти летів туди, як міг,
Молячи Бога: "Прошу, нехай і ця душа спасеться!.."
В твоїх очах тепло любові,
А в серці дивний жар горить -
Себе всього віддать Христові
І так любить, як Він любив.
Це та любов, яка біжить крізь ночі,
Це любов, яка не знає втоми і нудьги
І має часом заплаканії очі
Від болю, співчуття і боротьби.
Коли ти світло ніс небесне,
У бідній землі кипіла боротьба.
Тебе тримала Божа сила,
Провадила рука Христа.
Ти - Божий дар, Ісуса серце,
Всього себе віддав йому,
Звичайний хлопчик з околиць Львову,
Який любив людей і простоту.
В таких серцях любов жива і не згасає,
І мужньо дивиться на світ.
Як Серафим, вона палає
І залишає Божий слід...
(Інна Беляк)