У житті о. Серафима Кашуби було немало вирішальних моментів, які спонукали його робити радикальні життєві вибори. Звернімо увагу на три найважливіших рішення, які вплинули на все його життя.
Своє перше кардинальне рішення отець Серафим виплекав у своєму серці восени 1940 року. Перебуваючи у Львові, він вирішив виїхати на Волинь із душпастирською допомогою співбрату з Ордену. Друге ключове рішення було ухвалено ним майже спонтанно, коли 11 серпня 1945 року він, розсудивши після довгих роздумів залишитись у Радянському Союзі, зійшов на станції Здолбунів із потягу, який прямував із репатріантами до Польщі. Третє рішення отець Серафим прийняв у 1970 році, коли забажав повернутися з Польщі до Радянського Союзу попри проблеми зі здоров'ям. Він не вагався це зробити навіть після тривалого лікування, з видаленою легенею, переставши чути на одне вухо і надзвичайно ризикуючи отримати загострення туберкульозу.
Варто підкреслити, що всі ці рішення отець Серафим мотивував шуканням волі Божої. Наскільки це було можливо, він намагався отримати підтвердження своїх виборів у настоятелів зі свого Ордену, хоча зв’язок із ними було дуже важко підтримувати. «Головне - не розминутися з Божою волею» – таким було його життєве кредо. Кожен із цих виняткових моментів життя був для отця Серафима часом інтенсивних духовних роздумів та сумнівів, наполегливим шуканням відповіді – чого Бог очікує від нього.
Пізніше, розважаючи про своє рішення залишитись та присвятити себе душпастирській праці в Радянському Союзі, отець Серафим записав: «Чи то був азарт, чи думка від Бога? З одним хворим вухом і взагалі зі слабкою підготовкою до апостольської праці що доброго можна зробити? Повертайся, облиш, прийде кращий від Тебе» (ЩоденникStrzępy, s. 80).
Прийняте й реалізоване покликання не звільняє від подальшої чуйності серця. Потрібно вслухатися у внутрішній голос, у голос серця, який у кожній ситуації може знову повторитися і покликати...
У 1970 р. брати заохочували отця Серафима залишитися. Настоятелі не забороняли йому повертатися до Радянського Союзу, але й не заохочували. «Таке непотрібне життєве сміття, як я, там ще знадоблюся… Я там потрібний», – писав 13 червня 1970 р. Кашуба, повертаючись до своїх в Україну .
В практиці монашого послуху нормальний шлях пізнання волі Божої покликаним є наказ настоятеля, але це не виключає з життя отця Серафима таких ситуацій, в яких Христос особисто стає поряд і звертається знову зі своєю пропозицією: «Що тобі до того, ти йди за Мною».
Ці три перераховані моменти з історії життя о. Серафима були для нашого апостола Христовим покликанням і особливо важким екзаменом любові.
Брат Казимир OFMCap, Старокостянтинів, 06.03.2018 р.