19. Лист від Миколи

"27.04. 1966

Вчора прийшла посилка від Миколи. Як він про все пам’ятає! Поміж стосами печива і пряників є і пляшка вина, і багато облатків. Є ще  щось. Лише сьогодні вранці  я виявив на самому дні бревіарій – pars verna [одна з чотирьох частин Римського Бревіарію латинською мовою, перевидана для використання як духовенством, так і мирянами. – Ред.]. Правда, я маю свій, але без польського офіціума, а скоро спомин святого Станіслава. Цікаво те, що бревіарій підписаний якимсь отцем Станіславом. На першій сторінці читаю слова, поспіхом написані олівцем  й адресовані декану. Слова трохи дивні: «Iam consummatum est [латин. "Звершилось!" –  Ред.] – майже дві години відділяє мене від цілі – тому надсилаю останню подяку за Вашу ніжну турботу. Там, перед Господом, я буду благати про нагороду». Так міг би писати неопресвітер, перед тим, як вперше стати біля вівтаря. Але це «consummatum est»! А потім прощання та останні обійми  з братами в священстві, а врешті вигук: «Сhristus vincit … Сhristus regnat [латин. "Христос переміг… Христос царює". –  Ред.]».

 А ось на наступному аркуші вже більш виразно: «Коханий Татусю і дорога родино! Лише декілька годин відділяє мене від смерті, нічим не заслуженої – обов’язком священника є скласти і цю останню жертву за Христа. Помираю за те, що навчав дітей вірі. Не плачте та не сумуйте за мною – іду до Мамусі і там усі зустрінемось», а далі те саме, але інакше і ще більш по-священницьки: «Після трьох місяців в’язниці я щасливий, що достойний страждати та померти священником». Він не забуває також про те, що є поляком. Ось що він пише тітці: "Вже немає мене поміж живими. Зараз я в камері смертників, а через три години – все звершиться. Тому шлю мій останній привіт та уклін – тільки не плачте за мною, бо я спокійний – шкода тільки, що не побачу вже на землі Того, Який скоро воскресне з мертвих".

Мені вже не потрібно читати листівку до друга, якому він віддає свій бревіарій. Там все зовсім драматично: «За три години куля проб'є мені череп» і «Я приношу свою останню жертву», а ще прохання: «Привітай від мого імені Дзекшу [Dzieksztę]». А, так ось воно що –  є більш точна дата: "Місто Глибоке, 4 березня 1942 року". Думаю, чи ці аркуші випадково залишились в бревіарії? Напевно, ні. Мабуть, це було нагадування про те, що за ту саму справу потрібно так само страждати, навіть якщо це і не означає кулі в голову.

У всякому разі в твоїй посилці, Миколо, це, здається, є найважливішим".

(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap) 

У черговому записі свого щоденника отець Серафим не може не поділитися радісною новиною, адже він отримав посилку від свого давнього друга Миколи Вишневського. У ранньому віці Микола залишився сиротою. Отець Серафим одразу прийняв його та огорнув батьківською опікою. Микола став вірним співпрацівником отця Серафима у часи його служіння в рівненській парафії. Хлопець грав на органі, тому дуже допомагав о. Серафиму в душпастирських відвідинах парафій на Волині, граючи під час літургійних відправ. В 1953 р. Микола одружився і оселився в Полонному. Звідси він висилав отцю передачі до казахського радгоспу Арикти.

На дні останньої посилки, отриманої від Миколи, о. Серафим віднайшов бревіарій. Він не був куплений в книгарні. Це була книга, яка належала священнику на ім’я Станіслав. Як цей бревіарій потрапив до рук Миколи, напевно, назавжди залишиться таємницею. Отець Серафим уважно переглянув книгу та помітив запис олівцем, який її попередній власник зробив на першій сторінці. Прочитавши ці декілька слів, Слуга Божий усвідомлює, що це останні слова людини, немовби заповіт, написаний у в’язниці за три години до страти. Отець Станіслав пише декілька слів до іншого священника, прощаючись з ним та дякуючи за опіку. Серафим припускає, що Станіслав – молодий, нещодавно рукопокладений священник. «За декілька годин я досягну мети», – пише він, свідомий невідворотності вироку, на виконання якого він очікує. Він обіцяє, що, коли він переступить поріг вічного життя, буде молитися за свого добродія, який, певно, дуже йому допомагав у минулих роках.

На іншому аркуші, який залишився в бревіарії, Слуга Божий віднайшов послання отця Станіслава, адресоване до батька та родини. Засуджений священник чітко стверджує, що він не почувається винним та наголошує на тому, що його головною провиною є те, що він є священником, який навчав дітей, відкриваючи їм Бога. З контексту видно, що це була німецька в’язниця у місті Глибоке (територія сьогоднішньої Білорусі). 2 липня 1941 р. місто було захоплене німцями, які призначили його столицею округу й Комісаріатом рейху на Сході. Три місяці отець Станіслав перебував у в’язниці і тепер з миром у серці чекав на смерть. В його словах відчувається гордість, що він вистояв у вірі та в покликанні священника, залишившись вірним до кінця, і що удостоївся страждати та померти, як слуга Ісуса. Розстріл є останньою у його житті Літургією - жертвою, яку він відправить як священник. Це є його останнім священницьким обов’язком – скласти жертву Ісусові. Цього разу – скласти жертву зі свого життя, і він до неї готовий. В кожній святій Літургії на закінчення перетворення Дарів він вимовляв слова: «Чиніть це на мій спомин». Тепер ці слова він має виконати в своєму житті. Він має поєднається  зі смертю Ісуса, віддаючи свої тіло та кров за своїх - за тих, кому довірив йому Господь. Ця остання жертва отця Станіслава звершилась 4 березня 1942 року, в день святого Казимира... 

Отець Серафим, переслідуваний та засланий радянською владою до віддаленого казахського поселення, запитує себе, щó він має зрозуміти через ці залишені у бревіарії записки. Щó Господь хоче йому сказати через це? Щó прагне пояснити чи нагадати через слова розстріляного священника?.. Адже вони є співбратами, покликані доглядати овець Того самого Пастиря, працювати на тих самих жнивах Ісуса. Отець Станіслав не налякався смерті заради Ісуса. Заслання, в’язниця, і навіть «куля в потилицю» не може збити з курсу також і Серафима. Бути вірним Ісусу до кінця, до останнього подиху. Так, цей бревіарій від Миколи не є випадковістю. Ці сторінки заповіту отця Станіслава – це правдиве послання Ісуса для Серафима. Слова укріплення для його втомленого серця.

   (Розважання та коментар брат Казимир Гузік OFMCap)

Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби

Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,

а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів

дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,

для Твого Царства і заради спасіння людини.

Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом

Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.

Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,

дозволь мені втішатися його святим заступництвом

й уділи благодаті, якої потребую….

Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.

(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)