Житомирська область, 23 вересня 2018 року
Ошатні будиночки, майже всі побілені, з квітами довкола. Цікаві парканчики, які немов символічно тримають в обіймах зелені подвір’я. Майже в кожному дворі є колодязь із «журавлем». Тут досі зберігається цей спосіб діставання води. Тут особливий піщаний грунт, який є лише на Поліссі, а також вузькі дороги, які пролягають через ліс.
З метою знайомства з історією життя Слуги Божого отця Серафима Кашуби та його апостольства на теренах української землі відбулася поїздка місцями його служіння: селище Ємільчино, села Болярка, Медведово, Запруда. Отець Серафим досить часто згадує про ці поселення у своєму щоденнику. Для нас це велика благодать побувати на тій землі, де ступали ноги відданого Божого апостола та пастиря, який віддано жив справами Господа, дбаючи про тих, хто потребує Його.
Починаючи з 1958 року, коли місцева влада в Рівному позбавила його всіх душпастирських прав і він став «підпільним апостолом», отець Серафим таємно відвідував село Запруда та інші села, розташовані неподалеку.
Зі слів пані Марійки Соколовської, що мешкає в Запруді, але сама родом із села Михайлівка, стає зрозуміло, яку велику працю виконував отець Серам Кашуба заради тих, хто прагнув зустріти Живого Ісуса. Вона розповіла, що отець Серафим добирався до них усіма можливими способами: деколи його привозили відразу з Корця на конях; час від часу він приїжджав автобусом до Новоград-Волинського, далі до Ємільчино, а пізніше хтось виїжджав кіньми, аби забрити його звідти. Коли отець Серафим був на місці, всі місцеві католики знали, що в селі є священник. Усі знали, що будинок пані Михайліни Соколовської, матері Марійчиного чоловіка, був місцем, де отець Серафим уділяв таїнство сповіді.
Пані Марія із вдячністю пригадувала ті візити мандрівного священника: «…Вночі вікна закривались. До хати зносили дітей, старих та хворих. Також приходили ті, хто бажав приступити до сповіді. Хата була повна людей… Отець Кашуба сповідав, хрестив дітей, робив все, що було потрібно, а пізніше його деколи ще завозили до Медведово. А одного разу, кажуть, став [отець Серафим] на порозі одного з будинків і каже: «І куди йти, і до кого йти?..» Сльози проступили на її очах, коли вона пригадала ці слова, адже вони промовляють гучніше за будь-які слова. Люди цінували і любили отця Серафима, і не тільки тому, що вони не мали тоді жодного іншого пастиря.
На жаль, небагато залишилось поміж нами тих, хто знав особисто отця Серафима. Чи не від кожного другого, з ким нам довелося спілкуватися, лунали слова: «От, якби ви приїхали років 10 тому, або 5, або ж навіть 6 днів тому…» Але Господь добрий. Бажаючи відкрити нам завісу святості Слуги Божого о. Серафима Кашуби, Господь дозволив, аби з тих часів збереглися хоч і маленькі, проте безцінні згадки про нього. Серед них – справжні святині, яких свого часу торкалися руки отця. Виявилося, що одна з місцевих парафіянок з цього ж села – пані Галина Данильчук – протягом багатьох десятиліть зберігала справжній скарб, свідок тих Служб, які Слуга Божий о. Серафим Кашуба відправляв в Запруді – старенький табернакль! Його у 1945 році зробив місцевий католик Рафал Яндульський. За словами пані Галини, яка є племінницею дружини Рафала – пані Каміли, саме в будинку Яндульських, а також в будинку ще однієї парафіянки Павліни, отець Серафим Кашуба та отець Хіларій Вільк таємно відправляли Божі Служби.
Можна лише приблизно уявити, як міг виглядати тодішній вівтар, на якому відправлялись літургії. Облаштовані уночі, в маленькій хатинці з низенькою стелею та завішеними вікнами. Пізніше отець Серафим згадував ці імпровізовані каплички у спогадах про свою душпастирську працю на Волині: «В Медведові облаштували ми в школі капличку, яка чудово підходила для цього завдяки великому залу з гарним ґанком. Там була навіть своєрідна сцена з подіумом і великими створчастими дверима. Все це було використано для облаштування каплиці та вівтаря, що виглядало справді вражаюче. Принаймні, так це мало виглядати для людей, які багато років не бачили ні костела, ні священника, а за свою віру йшли до в'язниці або на заслання. Багато з їхніх родин зазнали нещастя вигнання з батьківщини десь до далекого Казахстану. І ось вони приїхали. Тож була велика радість, особливо коли досить велика громада стояла перед вівтарем, прикрашеним гірляндами до Першого Причастя. Всі брали участь у молитвах...» Мабуть, у Запруді відбувалося щось подібне, але потаємно, під загрозою арешту, заслання, а можливо, й смерті.
Табернакль, або по-іншому, дарохранительниця, – це те місце, де знаходиться і зберігається Ісус Євхаристійний. Відповідно до свого призначення, він є для всіх воістину святинею. В часи переслідування церкви це був один із небагатьох церковних атрибутів, який визначав особливе місце в пристосованому під храм будинку – а саме місце літургійної відправи. Таким чином, віруючі католики могли відчувати єдність Божої Церкви. Звичайна хата мала нагадати їм Божу святиню, в якій присутній живий Господь. Вірні знали і пам'ятали, що в дарохранительниці зберігається Тіло і Кров Ісуса Христа – Свята Євхаристія.
Часи змінилися, влада змінилася. Згодом коли в Запруді збудували капличку, збережений табернакль віддали туди. Ще якийсь час люди збиралися довкола нього на молитву і адорацію, зустрічаючи і вшановуючи Живого Господа. Пізніше місцеві католики придбали нову дарохранительницю. А старий табернакль дбайливі люди забрали, щоби зберегти його, як дорогоцінну пам'ятку. Тривалий час він зберігався в будинку пані Галини, на горищі. Вона з радістю подарувала її для музею отця Серафима Кашуби. Тож сьогодні, табернакль знову збирає довкола себе Божих дітей на поклоніння Ісусу в Пресвятих Дарах! Сьогодні він зберігається в Домі Марії у с. Остропіль Старокостянтинівського району Хмельницької області, де під час адорації на ньому виставляють монстрацію із Пресвятими Дарами. Так, як раніше отець Серафим тримав у своїх рукав Тіло Ісуса, так тепер табернакль із села Запруди є «троном» для Царя Світу в «Домі, який Ісус дав Своїй Мамі Марії, аби вона могла приймати тут Свої дітей».
Тетяна Горбаха
Табернакль із села Запруди Звягільського району Житомирської області тепер знаходиться в парафії Святого Архистратига Михаїла в Старому Острополі (Хмельницька область)