"27 травня 1966 р.
Тепер я міг би упорядкувати життя, як преподобний Беда – поміж молитвою та читанням: ex lectione ad orationem et vicissim. Однак, по-перше, окрім роздумів та бревіарія не маю жодних книжок, а по-друге – хоч це звучить майже парадоксально – в мене немає часу. Навіть стос газети "Життя Варшави", яку привезли від Чайковської, лежить не переглянутий. День тут розпочинається рано. Вже після шостої починаємо рухатись. Вже пару днів я знову сам, бо обидва [господаря] ходять на нічну роботу. [?] винесла своє ліжко, щоби не заважати, коли вдень її зморить сон. Ранішні молитви, роздуми, бревіарій – все разом займає якісь дві години. Потім Роза приносить сніданок. Тут є звичай, щоби вранці добре наїстися. Потім я сідаю до писання. Це стало вже моєю пристрастю. З ранку мучить мене якась тема, яку майже ніколи не можу закінчити чи належним чином розвинути. А потрібно обмежити себе, бо ще чекає на мене написання листів чи палітура.
Олександр зробив чудовий, хоч і невеличкий, верстат, постарався про клей і допомагає мені в роботі. Я сам зробив одній жінці оправу для Біблії, палітурку проповідей німецькою і ще один молитовник. Мені кажуть, що робота знайдеться. Потім знову дають їсти. Вони називають це Mittagessen (нім. обід) – але саме того, що у нас зветься обідом, тут немає. Найбільше тут їдять увечері, що суперечить моїм звичаям та шлунку. В кожній країні є якийсь поганий звичай. Богослужіння тепер відправляю разом із травневим молебнем – як у Полонному. Регулярно сходяться 15 осіб. Бувало більше, але тепер робота. Після Служби молимось Новенну до Святого Духа, а потім при виставлених Sanctissimus (Пресвятих Дарах) співаємо травневі розважання і Літанію. Тепер Перпетуя хворіє, тому спів не йде, як треба, однак завжди якось буває. Regina cœli ("Цариця неба") з "Алілуя" співаємо крикливо, аж тремтить хата, хоча за вікном ходять люди. Мусимо поспішати, оскільки незабаром приженуть скот і господарки мають бути на місці. На gratiarum actio (подячну молитву), Розарій та 15 молитов св. Бригіди ледве залишається рівно стільки часу, скільки потрібно. Потім знову ніби перекус, ніби обід, і на кінець вечірня і комплета, з очима, що вже злипаються. І так минає день. Один подібний до іншого, хіба що прийде щось несподіване".
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Кольори життя на засланні не відзначаються різноманітністю. Кожен наступний день майже нічим не відрізняється від попереднього. Все тут смакує гіркотою примусового вилучення зі звичного середовища. Друзі, рідні, брати, велика родина дорогих серцю вірних – десь там далеко, за степовим обрієм, який не здолаєш обняти оком. Сама назва поселення, куди було заслано отця Серафима – Арикти – перекладається з казахської як "сухий", "худий" і символічно змальовує нинішні обставини його життя в ізоляції. Однак в цій сухості і скудності одноманітних буднів не пересихають благодатні "арики" – канали Божої любові, які постійно живлять серце отця Серафима.
З самого початку свого перебування в загубленому на казахських просторах поселенні Слуга Божий не гає дорогоцінного часу. Після двох місяців заслання йому вдається згуртувати невеличку парафію, для якої він регулярно відправляє богослужіння. Щодня навколо імпровізованого вівтаря збирається близько 15 осіб. Можливо, не так багато, як в Рівному чи Полонному. Але отець Серафим, занотовуючи в Щоденнику реалії, в яких він неволею опинився, знає справжню вагу і значимість цього числа. Для нього це справжній скарб – скарб п'ятнадцяти віднайдених сердець, подарованих йому Ісусом у цій пустелі.
Тут по-особливому безцінною стає кожна краплинка Божої благодаті. В цих обмежених умовах чуйність отця Серафима до найменших знаків Божої любові загострюється з новою силою. Слуга Божий в усьому досвідчує добру руку Божого Провидіння. Помешкання в Арикти, де він живе, належить зичливим господарям, які також беруть активну участь у парафіяльному житті і сердечно про нього піклуються. З часу його прибуття до місця заслання життя поступово увійшло в русло неспішної буденності з її сталим розпорядком і звичайними справами.
Літургійні речі, що належали отцю Серафиму Кашубі
Аналізуючи своє нинішнє становище, о. Серафим співвідносить себе із Преподобним Бедою – пустельником, який віддалився від людей на пустелю, щоби там, у тиші і спокою серця зануритись у молитву. Щоденний труд і молитва визначають новий ритм його життя на засланні. "Ex lectione ad orationem et vicissim" – "Від читання до молитви і навпаки"… Тепер у невільному відокремленні від світу він має можливість без перешкод відпочити і духовно зміцнитись. Читання Слова і молитва – неначе два крила, які підносять монаха в небесний простір духовного життя. І хоч Серафим знаходиться далеко поза стінами рідного монастиря, цей принцип глибоко вкорінений в його свідомості. Окрім двох годин вранці, присвячених на медитацію та читання псалтиря, він виділяє щоденно час на Божу Службу, яку найчастіше відправляє ввечері, на поклоніння Ісусу в Пресвятих Дарах та інші молебні, щоби встигти до того, як приженуть до села череди корів… Отже, близько 4-5 годин в день припадають на молитву та слухання Божого Слова. Решта часу залишається на палітурну роботу. Цьому мистецтву він навчився ще в монастирі. З тих пір воно стало його захопленням на все життя. Крім того, Серафим пише багато листів, а також майже щодня відкриває духовний щоденник, щоби записати в ньому події і спогади з минулого, поступи віри і хвилини сумнівів, радощі і труднощі апостольських трудів, щоденне слідування стежками за Ісусом.
"Як жити, щоби не втратити покликання і виконати те, до чого призначив мене Господь? Як бути в єдності з братами і не відійти від Божого задуму щодо мого життя?.." Ці питання залишаються для Серафима насущними. Капуцинські стиль життя та духовність були тим духовним молоком, яке він споживав з дитинства, коли разом з батьками брав участь у житті замарстинівської парафії, де служили брати капуцини. Пізніше він сам приєднався до них, вступивши до монастиря, і всім серцем прагнув слідувати капуцинській харизмі. Ця духовна єдність зі своєю спільнотою ніколи не переривалась в серці Серафима. В усіх обставинах – в утисках та переслідуваннях, у вимушеній відокремленості та самотності – він намагається дотримуватися капуцинських засад життя. Як францисканець, він шукає для себе світло в прикладі життя святого Франциска і черпає з досвіду його віри та єднання з Христом.
Ассизький Біднячок не тільки часто і подовгу молився, але, як кажуть свідки, сам "був молитвою". Дослідники його життя порахували, що після свого навернення половину часу він присвятив апостольству й праці, а решту – глибокій молитві. Пізніше саме цей стиль життя святого Франциска прагнули ревно наслідувати брати капуцини, які, як окрема гілка Францисканського Ордену, виникли у ХVI ст. Тому часто після закінчення проголошення натовпу людей слова Євангелія вони йшли на самотнє місце – за село чи місто – і молились там, розмовляючи в тиші серця з Господом. Всіх чоловіків, які прагнули приєднатись до них, брати капуцини попереджали, що дві години в день, присвячені молитві – це той мінімум, якого кандидати мали неухильно дотримуватися. Без молитви немає життя, присвяченого для Ісуса. Для капуцина це – як "кисень", необхідний для підтримки життя в покликанні. Для тих, хто не знав тонкощів капуцинського розпорядку дня, важко було уявити ці дві години бездіяльного сидіння перед розп'яттям або іконою, часто із закритими очима, в той час як навколо вирує життя й кипить апостольська праця. Однак дві години виключно для Ісуса – той необхідний мінімум, який потрібно подарувати Йому, аби мати сили йти Його слідами у спільноті братів. Це той мінімум, необхідний для того, щоби серце брата могло битись у ритм Ісусового Серця.
О. Серафим вірно слідує цій духовній традиції свого Ордену. Він продовжує давній звичай капуцинів молитися роздумами. Духовні настанови для братів заохочують їх неодмінно дотримуватися "першості духа та життя молитвою […], де би вони не знаходились, оскільки цього вимагають слова і приклад св. Франциска" (З Конституції Братів Менших Капуцинів). "Молитва роздумів є духовною провідницею братів, тому що молитися означає ніщо інше, як розмовляти з Богом в серці" (З Конституції Братів Менших Капуцинів). Отець Серафим намагається знаходити час саме на таку молитву. Безсумнівно, він часто звертається до духовних порад капуцинів, які жили до нього і які досягли вершин у молитовній єдності з Богом. Від них він також смиренно навчається, як молитися серцем. Він намагається слідувати капуцинській молитовній традиції, згідно якої на початку молитви потрібно перш за все стати перед Господом в Дусі, відчути себе в Його присутності, потім вибрати фрагмент зі Слова Божого і роздумувати над ним. Ці роздуми ведуть до інтимної розмови з Господом глибоко в серці і до пізнання того, що відкриває Його Дух для переміни життя і більшого уподібнення до Ісуса. Ця розмова є невід'ємною частиною капуцинської медитації. Вона є немовби зануренням в обійми любові Господа, входженням у радість і чуйність, з якою Ісус виходить на зустріч. Вона в повноті охоплює Його красою, делікатністю і близькістю і дозволяє смакувати, яким добрий є Господь.
Така розмова була органічною складовою життя Слуги Божого – і не лише як напрацьована роками звичка. Щоденна зустріч з Ісусом на молитві стала для нього джерелом сили, любові, надії та уповання, особливо в цій духовній пустелі. Саме тому він пише про це в своєму Щоденнику. Не для того, щоби підкреслити свою побожність чи похвалитись перед іншими. Отець Серафим ділиться з друзями тим, що переживає кожного дня і що отримує як дар від Господа завдяки Божій ласці. Він прагне ділитися цим духовним хлібом з тими, хто тепер поруч з ним. Він постійно годує своїх вірних: Святою Літургією, словом проповіді, Поклонінням Євхаристійному Ісусу, Літанією до Пречистої Марії, Дев’ятницею до Святого Духа, Розарієм і 15 молитвами св. Бригіди. Серафим годує своїх тим, чим сам живе. А його їжею є зустрічі з Ісусом, споглядання Його Серця під час адорації, читання псалтиря і роздуми над Євангелієм. Те, що має найкраще в своєму серці, Слуга Божий з надлишком віддає іншим. Таким чином, зміцнений і перемінений на молитві, він стає знаряддям в руці Господа – знаряддям переміни сердець новонавернених Христових овечок з Арикти.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap, переклад і редакція с. Діна-Франческа Шабаліна OFS)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)