Житомирщина, 23 вересня 2018 року.
Ошатні будиночки, майже всі побілені, з квітами довкола, цікавий заборчик, який лише ніби символічно тримає в обіймає зелені подвір’я. Майже в кожному дворі є колодязь з «журавлем», тут і досі зберігають таку методу діставання води. Особливий піщаний грунт, який є лише на Поліссі, і вузькі дороги, які простягаються через ліс.
В рамках вивчення історії життя Слуги Божого отця Серафима Кашуби та його служіння на теренах української землі, відбулося поїздка місцями його служіння: смт. Ємільчино, села Болярка, Медведово, Запруда. Про ці села отець Серафим Кашуба згадує досить часто в різних місцях свого щоденника. Така велика благодать побувати на тій землі, де ступали ноги відданого апостола Божого, та пастира, який жив справами Господа, дбаючи про тих хто потребує Його.
Від 1958 року,коли органи влади в Рівному позбавляють його всіх душпастирських прав, і він стає, так би мовити, «підпільним апостолом», він таємно відвідує Запруду та поблизу розташовані села.
Зі слів Марійки Соколовської, що мешкає в Запруді, але сама родом з Михайлівки стає зрозуміло, яку велику працю виконував отець Серам Кашуба заради тих, хто прагнули зустріти Живого Ісуса. Вона розповіла, що кожного разу по-різному отець Серафим добирався до них: іноді його привозили відразу з Корця на конях; іноді він приїздив автобусом до Новоград-Волинського, далі до Ємільчино, а пізніше хтось виїжджав кіньми аби забрити його з Ємільчино. Коли ж отця Серафима нарешті привозили, то відразу всі католики знали, що в селі є священний. В будинку Марійчиної свекрухи, - Михайліни Соколовської, Серафим Кашуба найчастіше сповідав людей.
Розповідає Марійка: «…В ночі вікна закривають, і звозять і зносять дітей, старих та хворих, а також приходять ті хто до сповіді. Повна хата людей… І він посповідав, похрестив дітей, все-все поробив, а пізніше його іноді ще в Медведово забирали. А одного разу, кажуть, став [отець Серафим] так на порозі одного з будинків і каже «І куди йти, і до кого йти?..». Сльози на її очах, коли згадує ті слова, - промовляють гучніше всяких слів. Люди цінували і любили отця Серафима, адже іншого пастиря вони на той час не знали.
Нажаль, дуже мало з тих хто знали і безпосередньо спілкувалися з отцем Серафимом ще живуть між нами. Чи не від кожного другого з ким довелося спілкуватися, лунали слова: «От, якби років 10 тому..., років 5..., або ж, навіть 6 днів тому…». Але, Господь добрий. Бажаючи привідкрити завісу святості Слуги Божого о. Серафима Кашуби, Господь дозволив, аби залишилися маленькі, але безцінні згадки, які дають можливість сучасникам доторкнутися до святинь, яких свого часу торкалася рука отця. Виявилося, що одна з місцевих парафіянок з цього ж села - Галина Данильчук - протягом багатьох десятиліть зберігає справжній скарб, який був свідком тих Служб, які Слуга Божий о. Серафим Кашуба відправляв в Запруді – старенький табернакулум! Цей табернакулум у 1945 році зробив місцевий католик Рафал Яндульський. За словами Галини, яка є племінницею дружини Рафала – Камілі, саме в будинку Яндульських, а також в будинку ще однієї парафіянки Павліни, - отець Серафим Кашуба та отець Хілярій Вільк, свого часу, таємно відправляли служби Божі.
Можна лише приблизно уявити, як міг виглядати тодішній вівтар на якому здійснювалася Служба Божа, створений уночі, в маленькій хатинці з низенькою стелею та завішеними і затемненими вікнами. В своєму щоденнику пізніше отець Серафим писав про такі імпровізовані каплички: «В Медведові облаштували ми в школі капличку, яка чудово надала для цього свій великий зал, з гарним ганком. Було навіть щось схоже на сцену з подіумом і великими крилатими дверима. Все це ми використали для упорядкування пресвітеріуму і вівтаря, який виглядав зовсім вражаюче. Так принаймні це мало видаватися людям, які багато років не бачили костелу і священика, йшли за віру до в'язниці або на вигнання. Багато з їхніх родин десь в далекому Казахстані страждали у вигнанні з батьківського краю. А вони-таки дочекались. Тому радість була величезна, особливо коли перед вівтарем стояла чимала громада у вінках до Першого Святого Причастя. Всі брали участь в молитві...». Мабуть в Запруді відбувалося якось подібно, але лише таємно, під загрозою арешту, заслання, а можливо й смерті.
Табернакулум, або по-іншому, дарохранительниця, - це те місце, де знаходився і зберігався Ісус Євхаристійний. Відповідно до свого призначення, він був для всіх воістину святим. Це, був один з не багатьох дійсно церковних атрибутів, який виставляючи на звичайний стіл, визначали особливе місце в будинку – місце відправи. Таким чином віруючі католики могли відчувати єдність Церкви Божої та свою спільність і подібність до костелу, а тим паче, що в тій дарохранительниці зберігалося Тіло і Кров Ісуса Христа – Євхаристія. Часи змінилися, влада змінилася, згодом коли в Запруді збудували капличку, - віддали табернакулум туди, ще якийсь час він слугував місцем довкола якого люди могли відкрито збиратися, вшановувати і зустрічатися Живим Господом. Пізніше місцеві католики придбали нову дарохранительницю. А стару, відповідно, люди забрали, щоб не знищилася. Тривалий час вона зберігалася в будинку Галини, на горищі. Вона з радістю подарувала її для музею отця Серафима Кашуби. Тож, сьогодні, табернакулум знову служить! В Домі Марії, с. Остропіль, Старокостянтинівського району, Хмельницької області, під час адорації, - на ній виставляють Пресвяті Дари. Як раніше отець Серафим тримав у своїх рукав Тіло Ісуса, так тепер табернакулум є «троном» для Царя Світу в «Домі, який Ісус дав Своїй Мамі Марії, аби вона могла приймати тут Свої дітей».
Тетяна Горбаха
Знайдений Табернакулем тепер знаходиться в парафії Святого Архистратига Михаїла в Старому Острополі