СТАТТІ · 13. June 2019

I Паломництво слідами Серафима Кашуби

ПАЛОМНИЦТВО слідами Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби

13 червня 2019 р.

13 червня святкуємо урочистість великого католицького святого Антонія з Падуї. В цьому році світські францисканці зі Старокостянтинова та Cтарого Острополя разом з Братом Казимиром OFMCap вирішили вирушити у цей день у паломництво слідами Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби. Серафим Кашуба – це священик з Ордену Капуцинів, який за важких радянських часів гонінь та переслідувань залишився з вірними, хоча був позбавлений права служити Службу Божу. Отже Він – бездомний Апостол – часто відвідує овець: у Полонному, Новоград-Волинському, Корці, Рівному.. Цей список можна було б ще продовжувати, але ми вирішили просто вступити в деякі зі слідів, які залишив нам о. Серафим у своїх спогадах, записаних в зошитах, які він пізніше передає своїй сестрі… Саме тому ми маємо ці надзвичайні спогади збереженими. Він багато пише в своїх щоденниках, згадуючи св. Антонія, отже було вирішено, що саме на свято св. Антонія вирушимо в паломництво.

До першого відпусту ми готувались поступово й довго. Спочатку приїхав св. Антоній з Олександрії. Він не був убраний у сріблясті шати, як до того, але, по-юнацьки свіжий, усміхнений, привніс нове життя в костел, що вимирав.

Брат Казимир, який провадив Паломництво, привіз хабіт о. Серафима Кашуби та його зображення.

Вирушили 14 чоловік з благословенням та молитвою від храму в Старому Острополі.

Подорожували двома автівками, молилися, співали та прославляли Господа. Дорогою читали щоденник о. Серафима та роздуми до нього.

«Особисто мене вразило те, що за один день о. Серафим міг похрестити близько 130 дітей, а також вінчати молодят. Серафим Кашуба писав, що коли він приїжджав у Корець, він був дуже занятий, а йому просто хотілося обійняти своїх прихожан, поспілкуватись з ними, дізнатись про їх проблеми, підтримати. Він говорив про це так: «Як би хотілось кожного особисто пригорнути до переповнених грудей і сказати пару добрих слів».

(Роздуми Аліси зі Старого Острополя)

На нашому паломницькому шляху першою зупинкою стало місто Полонне. Сюди о. Серафим часто приїздив до свого друга Миколая, який жив тут зі своєю родиною. В їхньому домі о. Серафим мав завжди підготовлену кімнату, яка чекала на нього. В храмі на той час о. Серафим служити не міг через відсутність дозволу від радянської влади, проте іноді сповідав у захристії, сидячи за відчиненими дверима шафи таким чином, щоби навіть його обличчя ніхто не міг побачити, тому що інакше, якби хтось зі шпигунів чи просто незичливих людей побачив, що «працює» інший священик, міг докласти у відповідні органи радянської влади, що могло стати приводом заборонити і діючому священику відправляти Службу в цьому храмі, і отця Серафима могли заарештувати та ув’язнити… А сьогодні в храмі відзначали урочистий відпуст. Люди, святково вбрані, виходять зі Служби, а ми йдемо всередину, щоби дякувати Ісусу за життя Його вірного учня св. Антонія та Вельмишановного Слуги Божого о. Серафима.

Тут ми зустріли двох знайомих священиків о. Доброслава та о. Святослава, які зичливо нас зустріли та подарували нам іконки із зображенням храму в Полонному. Помолившись, ми вирушили далі до Новоград-Волинського. Прекрасний храм стоїть одразу на шляху. Двері відчинені. Лише зачинені грати, які захищають Ісуса в Пресвятих Дарах. Вони для того, щоби не зачиняти храму і щоб усі, хто бажає, могли молитися перед Ісусом в Пресвятих Дарах.

Тут ми тихо помолилися. Брат Казимир розповідав про сліди о. Серафима в цьому місті. «…Тут також, як в інших місцях, отець Серафим приймав до Третього Ордену св.Франциска». Зробили спільне фото. А коли стали розглядати стінгазету, то, на наше здивування, побачили фото о. Серафима та напис, який говорив про те, що світські францисканці місцевої спільноти вважають о. Серафима засновником їхньої спільноти!!!! Як прекрасно, коли ми пам’ятаємо та цінуємо наші Джерела, тих, хто нас народив, тих, хто виплекав наше покликання.

На цій піднесеній ноті вирішили зупинитись на обід. Смакував спільний стіл, дружба, спілкування. Вийшли сестри монахині, які зичливо розпитували, хто ми, куди і звідки їдемо. Виявилось, що не раз їм доводилось зупинятися в Острополі в Домі Марії, під час Паломництва до Бердичева. Отже, вияснилось, звідки нам навзаєм знайомі наші обличчя ))) Сьогодні ми у Вас паломниками.

З Новограду тримаємо путь на Корець. Як же багато пише в своєму щоденнику про це місце о. Серафим…

Коли я вперше вибрався до Корця, думав, що застану там лише стареньких, проте невдовзі з’явились сині шкільні форми. Юля, Геля і Берта – старша Маня трималася трішки збоку – і їхні тьоті до пари з тим самим ім’ям створювали милий співочий колектив. Допомагали також й інші: Казьо Стефановський, Зося, і без них не відбулася б жодна відправа. Для мене було несподіваним, коли всі три забажали вступити до ІІІ Ордену. Можливо, це був вплив старшої Юлії, яка вже була терціаркою. Я вагався, бо то вже було забагато, хоча ми часто спілкувалися. Вони були трохи капризні, по-дитячому недисципліновані, виховані без батька, який давно їх покинув, могли керуватися фантазіями. Проте як можна було відмовити? Я бував в їхній хатці, яка приліплена до схилу високого берега над Корчиком, як хатка на курячих ніжках. Іноді ми ходили по руїнах замку.

Вперше о. Серафим прибув до Корця на початку сорокових ХХ-го століття, а точніше – у 1941 році, коли їхав із Рівного до Людвиполя (нині – селище Соснове у Березнівському районі Рівненської області). Там Кашуба зустрів отця Рафала Годзінського, який, як тепер він сам, був безмежно закоханий у те мальовниче містечко та в одну з його головних святинь

Сьогодні цей храм не вимирає. Нас зустрів молодий, усміхнений священик о. Томаш. З усіх його розповідей, якими він ділився, було видно, що він любить цей храм, але не може заспокоїтись, бо в ньому така невелика спільнота – близько 50 осіб. «Я впевнений, що в цьому місті набагато більше вірян», - сказав о. Томаш. З цієї розмови я зрозуміла, що він всім серцем бажає шукати в Корці душі, які прагнуть Ісуса… Я усміхалася в той момент, бо чула слова о. Серафима: «Треба шукати тих, хто потребує Ісуса». Ми відправили Євхаристію. До нашої паломницької Літургії приєдналися батьки о. Томаша, що було дуже приємним. Наша невеличка група так співала, що, здавалося, ангели співали і грали на гітарі на тій Літургії. Ще одним великим здивуванням для нас був пан Владислав. Цей чоловік тихо все готував до Святої Служби, як міністрант. Виявилося, що маючи 13-15 років, він також служив як міністрант в цьому храмі, от тільки за вівтарем служив о. Серафим Кашуба. Після Літургії він довго розмовляв з братом Казимиром, а тим часом о. Томаш показав нам красу храму, а також де та славнозвісна річка Корчик, по березі якої отець Серафим любив прогулюватися з молоддю.

Корець уже позаду…молимось на Розарії, співаємо прославу Господу, а перед нами Рівне.

Нерідко о. Серафиму приходилось пішки добиратись з Рівного до Корця, а це немала відстань.

Кожен приїзд був проблемою, тому що іноді годинами потрібно було чекати на […], поки якась милосердна машина не вирішить забрати. Потім я видирався на вантажівку, повну брухту або провіанту, та обмотувався чимось від вітру чи снігу. Бувало, що машина в дорозі ламалася, тоді люди нетерпляче чекали в костелі, а бувало, що й розходились, нарікаючи. Бувало, що добрих кілька кілометрів потрібно було йти пішки.

(Роздуми Аліси)

смт. Старий Остропіль

Паломники з хабітом о. Серафима Кашуби в смт. Старий Остропіль (Хмельницька обл.)

Їдемо… Ймовірно, саме цією дорогою колись йшов о. Серафим. Можливо, стояв годинами на тому чи іншому відрізку шляху. Можливо, хтось бачив його тут, коли їхав в кузові вантажівки посеред продуктів, замотаний чимсь від снігу вітру та дощу. На той час не було жодного іншого транспорту, яким би можна було добратися. Машини о. Серафим тоді не мав, а автобуси не ходили. Аж ось перед нами Рівне. Храм св. Антонія. Сьогодні він не служить як храм – від того самого моменту, як його закрили в 58 році. Радянська влада знайшла спосіб позбавити вірян святого місця, перетворивши його в кінотеатр, а згодом в зал камерної та органної музики.

У щоденнику о. Серафим згадує про цей храм ось так:

Ми всі думали, що все-таки витримаємо і дочекаємось свободи. Але Господь Бог розпорядився по-іншому – прийшло ще більше випробування. Несподівано в храмі з'явилася комісія, переписала інвентар, не дозволяючи рухати жодної речі. Антон хотів захистити від наруги Пресвяте Таїнство, але йому не дозволили приступити до Дарохранительниці. В "горсовєтє" забрали в нього примусово костельні ключі і повідомили, що костелу загрожує руйнація, тому його необхідно закрити.

Смутне видовище величного, позбавленого права на життя Божого Дому. З моменту отримання Україною незалежності настоятель у Рівному багато разів просив владу виконати законне право громади вірян та повернути костел св. Антонія, проте до цього часу відповідь негативна. Так символічно, що в той самий момент всередині відбувався концерт класичної музики… Проте чи співали Ангели?

Поруч з будинком храму віряни встановили хрест нашого Спасителя – на знак того, що це не просто красивий будинок з двома вежами, але храм Божий!!!

Ми зібралися біля хреста. Залунала пісня: «Відкрийте двері для Христа…Не бійтеся Христу відкрити двері!!!!» Ми помолилися на Розарію, віддаючи цю важку справу повернення храму Матінці Небесній...

Багато років о. Серафим тут служив Святу Літургію, багато душ були омиті від первородного гріха, багато отримали прощення своїх провин, багато прийняли з його рук Святе Причастя. Саме сюди поспішає о. Серафим 11 серпня 1945 році на свято св. Клари, коли на залізничному вокзалі в Здолбунові вирішує вийти з потяга. Він прямує разом з репатріантами до Польщі, але, роздумуючи, чує в своєму серці поклик Ісуса, щоби залишитись та служити тим, хто не виїхав. Cпільне фото, та вирушили до діючого костелу cвв. Петра та Павла, що знаходиться неподалік.

Великим було наше здивування, коли на вівтарі ми побачили реліквії св. Антонія. Таке враження, що Він чекав своїх братів та сестер на цьому місці. Кожен міг вшанувати поцілунком реліквії св. Антонія.

Прекрасний храм, велика, жива парафіяльна спільнота. На стіні храму велика пам’ятна дошка, на якій обличчя о. Серафима… Серед інших напис «Бути всім для всіх, щоб врятувати хоча б деяких…» Мене вражав цей запис ще в роки мого студентського життя, а сьогодні, через 15 років, вражає ще більше, бо глибше пізнаю надзвичайно важкі обставини його життя та служіння, в яких він вимовляє ці слова.

Доброзичливі сестри, одна з них – с. Юлія, близький друг моїх студентських років. Дякую, Ісусе, Тобі за стільки подарунків. Вечеря під рівненськими каштанами поряд з храмом в приємній прохолоді затінку. О10-й вечора, вирушаємо в дорогу. Саме в цей час о. Серафим найчастіше розпочинає своє служіння… Минаємо Здолбунів, Остріг… В цих містах також можна було зупинитися, бо на них стоять сліди отця Серафима, проте не сьогодні…

Дорогою додому ми радо ділилися своїми враженнями, думками та емоціями від пережитого паломництва. Всі були щасливі та раді від відвіданих міст та храмів.

Паломництво Стежками о. Серафима Кашуби було дійсно незабутнім та прекрасним, адже цілу дорогу Бог опікувався нами, був поруч з нами. Також в кожному місті відчувалась духовна присутність о. Серафима, що неймовірно тішило нас.

Хотілося б подякувати Богу за те, що він подарував таку чудову можливість відвідати місця, по яких ступала нога о. Серафима Кашуби.

Сподіваємось, це паломництво було першим, але не останнім.

Діана Зав’ялова (смт. Старий Остропіль, Хмельницька обл.)

м. Полонне