02.07.1966
«Зрадів мій дух у Бозі!»
Якби не ворог за стіною, співав би голосно Magnificat. Почуваюся як капризне дитя, котрому мама усе дає, аби тільки не плакало.
В середу прокинувся з сильним головним болем. Може тому, що вчора не вдалося мені поїхати і цілий день працював над книжками. Свята Літургія «відпустова» була сумна. Духом я був у здолбунівському костелі, котрий на той день заповнився гостями з Рівного, Острога, Славути та різних інших місцевостей. Від ранку на загал як завжди були виставлені Пресвяті Дари для Адорації. Співав Рівненський хор, та місцеві співаки. Незабутній та милий голос Мірки: «O Święty niebios Odźwierny». Сьогодні ми мусили співати тихенько впівголоса, а молитися німецькою. Перед домом машини загрузали у болоті, але мав надію якось поїхати. Сказали, що автобус вже пішов, але виявилося, що то приїхав театр. Повернувся виснажений із запамороченою головою. Видно вже нічого не буде з тієї поїздки. Потрібно було здатися та відпочити. Через годину прокидаюся і бачу біля ліжка незнайому жінку. Це приїхала с сином Дичинська, котра вже давно збиралася. Це вже справжня перша відрада – польське слово. Раптом виникло бажання поїхати в Комбедайк. Автобус хоча й поїхав недавно, буде повертатися. Олександр запропонував товаришувати. Нехай це буде знаменним фактом, що лютеранин супроводжує католицького священика. Автобус наш втік, але ввечорі йшла машина Дичинського. В Кемб[едайку] знайомий Олекс[андра] виявився добрим католиком. Так в ім’я св. Апостола розпочали ми служіння в тому важливому пункті.
Це є ніби мій справжній Зд[олбунів], бо від Ак[молінська] віддалений на 12 км. Можна було би з’являтися у ньому частіше, як там, але у Здолбунові потрібно було мати дозвіл, а тут лише добру волю. Увечері були ми з Марією з Кург[?] в Жентеке. Вже чекали Катя з Вікторією. Привезли усе необхідне і навіть більше Ол[?] і книжки від Владислава. Застереження про конкуренцію Фрдельських[?], але з великою добротою. Майже усі прийшли на Свято – аби витривали і окріпли. Розпочали ми місяць Найдорожчої Крові. Вдома чекала Марія з Розою. Нова радість, тому що привезла мені польські серця та слова. Потяги тепер переповнені, але їх якось попровадив св. Рафаїл, чи Антоній для моєї потіхи.
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Коментар
Новий день о. Серафим розпочинає від слів: «Зрадів мій дух у Бозі!». Він щасливий, бо обдарований Богом! Отець Серафим почувається так сильно огорненим любов’ю Бога, що порівнює себе до капризної дитини, якій мама усе дає, аби вона не плакала. Хоча він не вказує, що впровадило його в такий стан «Божої ейфорії», але немає сумнівів, що це таємнича благодать від Господа. Перебуваючи на засланні в с. Арикти, у загубленому десь в безкраїх степах Казахстану селі, бачить добрі руки свого Бога над собою, і тому Його прославляє.
З цього уривку ми дізнаємось, що отець Серафим працював палітурщиком книг і, як він пише, цілий день присвятив "ремонту книг". Любив цю роботу від молодості. Будучи ще у Львові, маючи кільканадцять років, купив підручник для початківців цієї спеціальності і саме так розпочав навчатися. Подібно в Рівному та інших місцях Казахстану, де він намагався постійно жити, працював у цьому ремеслі.
Сьогодні Службу буде відправляти німецькою, хоча дуже сумує за польською мовою. Несподівано приїхала знайома парафіянка з сином, дуже зрадів – зможе з нею розмовляти польською.
Проте постійно має неспокій в серці, тому що дуже хотів поїхати до сусіднього містечка, яке знаходиться за 12 км, але не було транспорту. Ще й дощ залив степові дороги і вони стали через болото важко проїзними. Несподівано приходить думка – натхнення, – щоб все одно швидко зібрати речі та поїхати. Є можливість, нічого, що жоден автобус не їде до Кембедайку, але ж Дичинська приїхала машиною з чоловіком і разом можуть поїхати до знайомих католиків, щоб там відправити Службу Божу, а він висповідає тих, хто прибув.
Кембедайк стає для о.Серафима його втраченою парафією в Здолбунові, котра в ці дні відзначає своє парафіяльне свято – відпуст, тому що здолбунівська парафія є під покровительством Петра і Павла. Стільки ж кілометрів від Арикти до Кембедайка, скільки з Рівного до Здолбунова.
Думки отця Серафима летять до улюблених стін церкви в Здолбунові, та ще швидше до дорогих його серцю парафіян. Згадує, як приїхали католики з Рівного, Острога та Славути. На жаль, це лише спогади. З 1960 року церква вже закрита, здолбунівські католики збиралися нелегально, як це розуміла радянська влада, в кількох будинках на відправи. Лише 29 травня 1992 року церкву повернули вірним, але тоді отець Серафим навіть не міг мріяти про цей дар неба для католиків у Здолбунові.
На місці вдалося зібрати довірених вірян: Катя, Вікторія, Марія, Роза; принесено літургійні предмети – дуже дорогоцінні в цій ситуації: келих, патену, гостії, і крім того книжки від о. Владислава Буковинського. Одній з цих відважних жінок вдалося привезти їх з Польщі через кордон, який сильно охоронявся. Книжки, про які о. Серафим просив своїх вірних. У цій «святій контрабанді» точно допомагали Св. Архангел Рафаїл та Св. Антоній. Яка радість, що липень можна розпочати Службою Божою – цей місяць присвячений Найдорожчій Крові Ісуса.
Майже усі прийняли святе Причастя - це найбільша радість для пастиря; «аби витривали і окріпли» - це слова побажань і благословення з серця о. Серафима. Напевно ці слова будуть їх супроводжувати разом з його молитвою.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)