56. "Хто вам зашкодить, якщо будете горливими у доброму"

  Останній запис до щоденника датується двома днями раніше. О. Серафим повернувся щасливий з душпастирської  експедиції з віддаленого на 12 км. міста від місця його заслання. Щасливий, бо йому вдалося зібрати кілька осіб на Святу Службу, і майже всі прийняли Ісуса в Святому Причасті.

Як він це робив без мобільного телефону, і навіть без стаціонарного, що йому вдавалося зібрати вірних, тоді, коли спонтанно, неочікувано з’являвся в домовленому місці – це залишиться таємницею. Рішення часто приймалися спонтанно, саме так, як два дні тому. Була можливість, тому він поїхав, не дивлячись ні на що, тому що буде можливість зібрати людей і відправити Службу. Сьогодні, схоже, з’явилася можливість для о. Серафима. Зазвичай він їхав автобусом, або машиною, коли хтось їхав до міста. Сьогодні можливість на мотоциклі, хтось зичливий захотів його підвезти. Недільна Служба  розпочалася традиційно пізнім вечором, а після опівночі спів почав звучати настільки гарно, що сподобався о. Серафиму. Тішиться, що віруючі запросили його знову, щоб відправив Євхаристію. Радістю наповнює його той факт, що це була потреба їхнього серця. Роздає зібраним Літанію до Найдорожчої Крові Ісуса, яку вручну переписав Георгій, щоб, як пише «Пробуджувати горливість». На цю Літургію прибули також здалеку Марія і Роза. Вони залишились у домі, де правилася Євхаристія аж до ранку, щоб адорувати Ісуса в Пресвятих Дарах. В понеділок у них був літак, якщо тільки їм вдасться купити квиток, то будуть уже увечері вдома.

   О. Серафим говорить про ревне прощання. Ці розставання завжди для нього важкі, він дає їм Втіху, тобто Євхаристійного Ісуса, щоб завезли до свого міста та роздали людям, котрі відповідно підготовлені до прийняття Святого Причастя. Цю практику часто використовували й інші священики, а тих, хто несли Ісуса, найчастіше жінок, називали «Євхаристійними жінками». Крім Євхаристійного Ісуса дві згадані вище парафіянки забирають з собою лист, котрий о. Серафим пише до Генерального Прокурора Радянського Союзу, до Москви. Це скарга на дії місцевої влади щодо його особи. Цей документ також є протестом щодо трактування та поводження з ним всупереч закону Комуністичної держави. У своїй скарзі, описуючи свою ситуацію на засланні, він просить змінити рішення міліції. Це рішення засудило його до примусового заслання в с. Арикти. Насправді не був до кінця впевнений чи це буде правильним кроком, чи від тієї скарги покращиться чи погіршиться його доля – доля засланця, адже рішення про направлення листа до Прокурора доручає Марії та Розі. Ніби більше довіряє їхньому розпізнанню, їхній оцінці цього рішення, ніж своїм переконанням. Отже він має велику довіру до них, якщо рішення про висилання настільки важливого листа віддає у їхні руки. Є з ними в сердечних відносинах і довіряє їхній відданості та любові до Церкви. Виявляється, що в ту ніч він поспішно пише лист до о. Владислава Буковинського, тому що була можливість передати цей лист через парафіянку з України, яка була там присутня, (напевно у своїх родичів). Ця жінка була з першої парафії о. Серафима, з села Карасин на Волині, куди прибув у грудні 1940 року. Цей спосіб переказування кореспонденції був найбільш безпечним способом комунікації між духовними особами. Державна пошта контролювалася службами безпеки Комуністичної Держави. Напевно пише до священика Владислава Буковинського, а у замітках згадує тільки саме ім’я, про всяк випадок, якби небажано його записки потрапили до рук служб безпеки. Це все для того, щоб не видати адресата листа. «Усе несподіване добре складається» - пише о. Серафим. Господь чуває над своїм слугою і дає серед смутку та випробувань маленькі промені сонця.

(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)