«12 липня 1966 р. Історія повторюється. Анна приїхала в Неділю з Георгієм і жінкою з Пауст, і я поїхав тим же автобусом, зустрівши його по дорозі. Знову зневіряться. Зато у Вадуг[?] було як належить. Вчора дома чекала Катя з Франьою. Також несподіванка, тому що не думав що також відвідає мене після Вільно. У них був Міхал, але швидко поїхав. Сьогодні Господь Ісус з нами цілий день. Святий благословенний час. Георгій стоїть на колінах, адоруючи; вранці ми чули заклик: «Будьте досконалими». Через годину їдемо до Анни.
13 липня 1966 р. Це був мій перший виїзд поза район. Я був зворушений, тому що їхав з нами прихований під білою хусткою Франні Господь Ісус. Я завжди хвилююся, коли даю їм в дорогу Найкращого Товариша. А це відбувається все частіше. Нещодавно відправив Марію, а зараз Франя забирає на цілий місяць. Це несподівано вийшло, тому що кілька днів тому у них був Міхал, але несподівано від’їхав. Не смію думати, що це заради моєї втіхи. В автобусі тісно – до Кембедайка потрібно їхати стоячи. Тільки Франя знайшла місце. Ніхто не знає, що у неї на грудях – Найважливіший Пасажир. Тільки Катя напевно тихенько адорує.
За Кембедайком уже всі сидимо. З обох боків дороги простягаються безкраї поля – тепер уже пусті, бо скоро зайде сонце. Згадуються Симони, але тут не побачиш женців і колоски якісь низькі, не схожі до наших ланів, які шумлять. За Четкаром проминаємо місцевий цвинтар. Чорні чотирикутники і сліпуче біла каплиця посередині – маленька мечеть. Видно роблять ремонт, тому що вона відкрита і навкруги якісь матеріали. Раніше того не було. Джангіз Кудук* повинен бути близько, але дорога повертає змійкою обминаючи вибоїни. І ось вдалині видно поселення. І досить велике. Якісь нові будинки – усе здається мені незнайомим, але автобус зупиняється і виходимо. Запитуємо когось де цвинтар, тому що Блюми недалеко від цвинтаря – говорять про це щось невиразно – потім ми згадуємо прізвище. Блюм? Ні, таких тут немає. Але ж це Джангіз Кудук? Якби ж то! Якийсь Мозук Тамай – а до цілі нашої подорожі ще 18 км. Але ж пригода. На щастя на базі стоїть машина, котра нас візьме. До Блюмів ми потрапили уже пізнім вечором. Діти вибігають назустріч, але вітаємося лише в домі. Почуваюся як в родині, тому що всі сердечні. Катя та Лена грають українською мовою Ми хочемо Бога. Їх навчив Григорій, вони дають мені прочитати його лист з Москви. Вільний у висловлюваннях і бадьорий. Їде до Саратова, а у нас буде під кінець місяця. Почуваюся трошки «ніяким», пригадую собі нещодавні подорожі. Важко. Покуту потрібно здійснити до кінця. Сьогодні вранці ми відправляли сімейну Святу Месу у повному сенсі цього слова. Усі моляться та спілкуються. Найперше дівчатка – потім старші. Тільки Ані Меліта ще не приготовлена. Добре, що вона є тут – навчиться і звикне до щирої побожності.»
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
В селі Арикти, де перебуває на засланні о. Серафим, гарно розпочався душпастирський сезон. Правда засланець повинен бути систематично проконтрольований поліцією, проте чуйність поліції є ніби приспана, - видно священику сприяє удача. Він може не лише вільно зустрічатися з людьми, але навіть, що правда нелегально, тобто не запитуючи згоди міліції, виїжджати за село. Виїзди часами були настільки інтенсивними, що знайомим, які хотіли відвідати о. Серафима в Арикти, важко було «застати його дома» (якщо місце заслання можна так назвати). Цього разу також. З Георгієм засуджений розминувся в автобусі, проте увечері зустрілися. Отець Серафим думав про те, чи знайомі будуть зневірені, коли наступного разу не знайдуть його на місці в Арикти. Зрештою немає телефону, щоб повідомити, що сьогодні він не в селі, особливо якщо не домовилися завчасно… просто чекати витрачаючи час, аж хтось приїде? Особливо коли випадає нагода, і він має якусь свободу пересування, треба використовувати сприятливі обставини. Так багато вже чекають на його Священицьке служіння. Отець Серафим виїзджає до навколишніх сіл в межах області, як правило на день або на кілька днів. Цього разу він повернувся в ніч. Крім Георгія, який цілий день чекав повернення пастиря, на нього очікували ще дві «Євхаристійні сестри» - Катя та Франя. Наступного дня ранкова зустріч з Ісусом на Святій Літургії, пізніше адорація аж до обіду. Георгій побожно стоїть на колінах в кімнаті перед Ісусом в Пресвятих Дарах.
На сьогодні о. Серафим запланував відвідати родину Блюм в селі Джангіз Кудук. Це передбачає перетин адміністративного кордону району. Наближається час відправлення автобуса. Франя забирає Ісуса в Найсвятішому Таїнстві в білу льняну хустку, щоб завезти до своїх. Покриває сукню додатково білою шаллю і вирушає в дорогу. Отець Серафим поручив Франі протягом одного місяця адорувати Господа Ісуса, а потім спожити Пресвяті Дари. Міг довірити таким особам як Франя чи Марія, котра на кілька днів раніше з тією самою місією прибула до Арикти. Євхаристійні сестри, це не випадкові особи, а вибрані після глибоких роздумів священика, випробувані у вірі та любові до Церкви. Кожен священик повинен добре подумати, розважити в серці перед тим, як комусь довірить цей «Безцінний Дар з неба», щоб Євхаристійного Ісуса принести людям, котрі чекають там куди священик не може особисто прибути. Євхаристійні сестри діяли за детальними вказівками, які давав отець Серафим, довіряючи їм Пресвяті Дари.
В автобусі Господь Ісус їде непомічений людьми біля серця Франі. Ісус, як пише о.Серафим, є тим «Найважливішим Пасажиром». Спочиває на серці Франі, а можливо краще сказати Франя спочиває на серці Ісуса. Маленька пригода, яка зустріла подорожуючих апостолів, не знеохотила їх в дорозі. Вони зійшли на одну зупинку раніше, і коли зрозуміли, що це помилка, автобус вже пішов. До мети прибули машиною – так звана «можливість», - а зрештою це Рука Божого Провидіння була над ними. В родині Блюм радості не було меж і усі разом з найменшими дітьми брали участь в Святій Літургії. Був навіть спів українською мовою – співали «Ми хочемо Бога». Отець Серафим переживає щасливі моменти свого життя. Пише: «Почуваюся як в родині, тому що всі сердечні». Цю Літургію запам’ятає напевно надовго як «родинну Літургію».
Серце Пастиря має ще один додатковий привід до радості: усі зібрані є в стані освячуючої благодаті і приймають Ісуса у Святому Причасті. І цей факт є найціннішою нагородою за усі його апостольські труди.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Джангіз Кудук* [Жангызкудук] — село в Цілиноградському районі Акмолинської області Казахстана.
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)