17 липня 1966 р.
Анна напліткувала для Марисі що люди тішаться її братом. Ясне, все належить приписати Ісусові. Він тут є всім. Сьогодні знову є з нами цілий день. Георгій хотів їхати до дітей, але залишився і тішився Гостем. Роза також адорує, скільки може. Думав, що приїде хтось з дальніх, але немає. Вранці було 11, не вистачало лише кілька осіб. Кіліана з Лідою та інших декілька. Ліда є хворою і не потрібно її підозрювати в злих намірах. Голосний спів розстроює її нерви. Якщо одужає повернемося туди знову. Заохочував аби її відвідали. Заохочував в загальному до добрих вчинків, тобто народжування добрих плодів.
Той святий Алексій пристрасний поломник, знаний для мене ще з часів гімназії. Сьогодні він є для мене значно ближчим тому що мене було оскаржено за жебрацтво. Якби ти святий Авантюрист («avanttour» – не мусить мати поганого значення), жив в наших часах і мандрував не по Малій Азії, але по неосяжних просторах Країни Рад, не дали б тобі так легко померти непізнаним перед порогом батьківського дому. Був би багаторазово описаний, фотографований, досліджений, відбили б на ув’язнених документах відбитки твоїх пальців і цілої долоні, як це роблять зі знаними злочинцями, потім почув би що ти дармоїд і до того часу не зробив нічого корисного для суспільства. Потім водили би тебе по різних інстанціях, котрих за твоїх часів зовсім не було – оглядали б тебе в найбільших дрібницях (Вендиспансер), вкінці був би підстрижений, оголений, викупаний разом з тими, хто подібний до тебе (зараз стиду нема), нарешті вивезено тебе до якогось Арикти на покуту за роки твоїх мандрівок. Повторю, це день іменин мого попередника. Нажаль тут немає нікого з ким би міг його згадати, бо до Арикти в апостольських подорожах не дійшли.
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Лист до сестри Марії, котру о.Серафим сердечно по братерськи називав Мариська приносить свіжу інформацію про знайомих та близьких його серцю. Він дізнається, що невідома нам Анна, перебуваючи в Польщі, приїхала до його сестри, напевно з відома ув’язненого, в далеких від Польщі степах Казахстану засланця, та за його рекомендацією. О. Серафим з вираженою дистанцією приймає похвалу написану сестрою на його адресу. Анна розмовляла з Марією про життя її брата тому важко дивуватися, що в тому оповіданні була похвала. О. Серафим перекреслює одним виразом слова сестри. Ясно, все потрібно приписати Ісусові - Він тут є всім. Зараз голова і серце священика-засланця зайняте присутністю Євхаристійного Ісуса. «Сьогодні знову є з нами цілий день» - пише в щоденнику. Добре нам знаний Георгій змінив свої плани відносно перспективи цілоденної адорації Ісуса Христа. Залишився з о. Серафимом і разом з Розою прославляють Господа втрьох. На Святій Літургії сьогодні було 11 осіб, не всі з Арикти могли прийти. Здається що до цього часу (парафія) збиралася дома у подружньої пари Лідії та Кіяна. Пані Лідія захворіла, отець Серафим не пише яка це хвороба, але підкреслює, що страждаюча жінка потребує трохи тиші і відпочинку. О. Серафим з розумінням стверджує що: «Ліда є дійсно хворою і не треба її підозрювати в злих намірах. Голосний спів розстроює її нерви». Отже потрібно шукати інший дім, щоб зібратися. Завтра Душпастир домовився про Службу Божу в Кембедайку, але сьогодні відпочиває у ніг Учителя прихованого в Найсвятішому Таїнстві.
Крім того, сьогодні його іменини, оскільки в Літургії згадується святий Алексій. Вдома і у Замарстинові у Львові всі називали його - Лойзек, а потім він став отцем Серафимом, ксьондзом Кашубою. Його святий покровитель народився в 361 році в Римі. За легендою про св. Алексія, його батько, з раннього віку допомагав бідним. Батькам святого довелося довго чекати дитину. Після довгих молитов вони дочекалися цієї великої благодаті. Новонароджену дитину назвали Алексієм, захисником (з грецької мови). Коли він досяг повноліття, батьки вирішили одружити його. Олексій втік з дому. Він сів на корабель і відплив до Святої Землі. Батько і мати шукали сина, але не змогли його знайти. Тим часом Олексій став жебраком. І жив як жебрак поруч місцевого храму. Щонеділі він приймав таїнство Євхаристії. Все, що отримував від інших він роздавав, тим, хто потребував, а сам їв лише хліб і воду. Через сімнадцять років Олексій сідає на корабель і відпливає на батьківщину, до Риму. Тут жебрак, ніким не розпізнаний, провів наступні шістнадцять років на порозі родинного дому. Відчуваючи наближення смерті описав в листі свою історію і в 411 році помер. Після смерті з тіла святого почав виділятися приємний аромат і пахуче миро. У 1216 році було стверджено, що тіло святого не розклалося.
Це історія святого покровителя нашого засланця, котру він добре знає і намагається в його житті віднайти схожість зі своєю долею. Наскільки ж гіркими є ці порівняння, представлені Алойзи Кашубою, описують його досвід дуже стримано, завуальовано. Приниження, несправедливе поводження після його арешту чотири місяці тому.
Якби ти, святий Алексій, «жив в наші часи і блукав не в Малій Азії, а в неосяжних районах Країни Рад, тобі не було б так легко померти нерозпізнаним на порозі будинку твого батька. Тебе б неодноразово описували, фотографували, оглядали, відбитки пальців і всієї твоєї долоні відображалися б на тюремних паперах, як це робиться з горезвісними бандитами, тоді б ти почув, що ти паразит і ще не зробив нічого корисного для суспільства. Тоді тебе б провели по різних інституціях, котрих не було за твоїх часів – оглядали б тебе в найменших деталях (вендиспансер), зрештою тебе б підстригли, роздягнули, викупали разом з іншими - подібними до тебе (зараз стиду немає), зрештою вивезли б тебе до якогось Арикти на покуту за роки подорожей»... Так отже Алойзи Кашуба (о. Серафим) іде по слідах свого небесного заступника та прагне, щоб міг закінчити ту подорож по дорогах життя, на порозі батьківського дому в родинному Львові.
Сьогодні о. Серафим згадує свого попередника в душпастирстві в Казахстані о. Алексія Зарицькєго (Олексій Зарицький) грекокатолицького священика. Якби він був живий могли б разом святкувати також і його іменини. Нажаль він трагічно загинув три роки перед цим в 1963 р. Багато років його переслідували радянські органи влади та ув'язнили за душпастирську працю в Казахстані серед засланих українців, поляків та німців. Помер маючи 49 років і був похований в містечку Долінка.
Тут в Арикти о. Зарицькі не бував і він не був відомий нікому з місцевих католиків. Немає з ким згадати, жаліється в щоденнику о. Серафим, того сильного духом чоловіка і побожного священика Львівської Архідієцезії. В Арикти і не тільки ніхто не знає про це свято, не складає йому побажань в цей близький йому від раннього дитинства день. Але він на Адорації і не відчуває самотності, тому що так близько має найкращого Приятеля, а поруч стоять на колінах двоє відданих йому людей. Зрештою могло їх сьогодні тут і не бути. Мають різні справи, а Господь так розпорядився, що вони є з ним в цей день. Щиро люблять Ісуса і його слугу Божого також дуже люблять. Ця близькість Серця Ісуса Євхаристійного і вірних парафіян є найкращим подарунком на іменини для о. Серафима. Ісус не забув про нього. Є при ньому близько в глухих степах Арикти.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
***
Блаженний отець Олексій Васильович Зарицький (17 жовтня 1912, Більче — 30 жовтня 1963, Долинка, Казахстан) — священик Української Греко-Католицької Церкви; 27 червня 2001 року зачислений папою Іваном Павлом ІІ до сонму блаженних.
Народився у селі Більче на Львівщині. Протягом 1922—1931 роках навчався у Стрийській державній гімназії. У 1931 році вступив до Духовної семінарії Львівскої Архієпархії УГКЦ. Святу Тайну Священства прийняв із рук митрополита Андрея Шептицкого у 1936 році. Душпастирював в селах: Стинава Нижня, Струтин, Рясне-Руське і Рясне-Польське.
У 1946 році через відмову перейти на православ'я отця заарештували і він перебував шість місяців у Золочівській тюрмі.
10 жовтня 1947 року повторно заарештований та ув'язнений у тюрмі на вул. Лонцького у Львові. 29 травня 1948 року «Особим Совещанием при МВС СССР» о. Олексія було засуджено до 8 років ув'язнення у виправно-трудових таборах та заслано до концентраційного табору Тайшетлаг в околиці Іркутська. Пізніше перевезений до концентраційного табору Дубравлаг в Мордовії. Останнє переселення було до концентраційного табору Омлаг у Сибіру, поблизу Омська. Звільнений 31 грудня 1954 року без права повернення в Україну. 26 жовтня 1957 року о. Олексія Зарицького було реабілітовано військовим трибуналом ПрикВО. Того ж року, розгорнув широку місіонерську діяльність серед представників різних національностей. Отець Олексій відправляв Служби Божі не лише у візантійському (для українців та росіян), але й у латинському обряді (для німців та поляків). Займався місіонерством на теренах Самари, Уралу, Оренбурга, Казахстану. Кілька разів він змінював місце проживання. Ніде не прописаний, лише з паспортом при собі, він продовжував місіонерську працю, не зважаючи на те, що його знову могли заарештувати. Протягом 1955—1961 років отця Олексія кілька разів затримувала міліція, але його тільки попереджували та відпускали.
У квітні 1962 року о. Зарицький прибув до Караганди, де 9 травня того ж року його заарештували і за звинуваченням за «бродяжництво» (а насправді — за активну релігійну діяльність) засудили до двох років позбавлення волі у поселені Долинка Карагандинської області. Тут він працював кравцем, робота була неважкою, але стан його здоров'я погіршувався, дала знати про себе стара хвороба шлунку.
Отець Олексій Зарицький помер на 52-ому році життя — 30 жовтня 1963 року у таборі Долинка поблизу Караганди. Похований там же, але стараннями громади місцевих католиків, а також родичів та його колишніх парафіян із Західної України, двічі перезахоронений. Тепер спочиває на кладовищі у с. Рясне-Руське.
27 червня 2001 році у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ відбувся обряд беатифікації о. Зарицького.
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)