17.07.1966
Нарешті: нагадується Жмеринка. Сьогодні там урочистий Відпуст. Коли я був там останній раз, то Службу провадив поважний закристиянин. У переповненому костелі витав ревний настрій. На вівтарі був покладений орнат, відгукнувся орган як перед Службою Божою, але священика не було. Отця Ольшовського майже насильством вивезли до Польщі. Зрештою не знаю, як це було. Можливо його примушували виїхати так само, як і мене. Був добрим господарем та настоятелем. Костел за його часів набув гарного вигляду. Св. Алексій з паломницькою палкою та шкіряною пляшкою дивно дивиться на стіни, прикрашені іконами. Раніше того не було. Але схоже що саме з цього приводу парафія втратила настоятеля. Ми повинні були колись поїхати туди з пані Теклею Окм [?], яка була там активною прихожанкою. Сьогодні напевно там відправляється урочисте Богослужіння. Може є Ернест, а може Йосип – а може і декілька одночасно. Щасти Боже в праці. Мене чекає Кембедайк.
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Коментар:
Сьогоднішній день це не тільки іменини о. Серафима, але також і річниця Святого Хрещення. Так – в цей день, один місяць після народження, в 1910 році в каплиці капуцинів на Замарстинові у Львові він був занурений в джерело спасіння. Батьки обрали для нього ім’я святого заступника дня його хрещення – тобто святого Алексія. О. Серафим святкує в один день дві важливих події. Від 1910 року день іменин нагадує йому завжди про той найважливіший день в житті людини, коли він став Сином Бога. Сьогодні він летить думками до костелу десь далеко в Україні. Костел в Жмеринці на Поділлі під покровом св. Алексія, його заступника. Він був там кілька разів до арешту. Отець Серафим коротко описує Богослужіння яке провадили віряни без участі священика. Таке відношення є цінним свідченням віри Божого народу, коли в часи комуністичних репресій католиків Радянської України бракувало їм пастиря. «Сьогодні там відбувається урочистий Відпуст. Коли я був там останній раз, Службу провадив поважний закристиянин. В переповненому костелі витав ревний настрій. На вівтар поклали орнат, зазвучав орган як до Служби Божої, але священика не було».
Ксендз Ольшовський - настоятель цієї католицької парафії - був висланий Радянською владою до Польщі, бо, як зауважує отець Серафим, він надто старався, надто піклувався про храм та парафіян. З такими священиками радянська влада не була толерантною. Спеціальні програми боротьби з релігією були розроблені та впроваджені за участю багатьох тисяч офіцерів-атеїстів не для того, щоб тепер дозволити священику в Жмеринці знищити цей плід атеїстичного безбожності, який народжувався в душі комуністичного суспільства. Подібну долю в 1959 році зустрів інший священик з Ордену Капуцинів, отець Хіларій Марцін Вільк* – настоятель парафії в місті Бар, сусідньої з Жмеринкою. Його вислали з подібних причин до Польщі. Отець Хілярій, який повернувся з табору на Колимі в 1953 році після відбування 7 років покарання, більш докладно описує Службу, яку щонеділі проводили в костелі в місті Бар, коли не було священика.
За дорученням о. Серафима Кашуби, о. Хіларій відвідав м. Бар 1953 року щоб побачити храм, в якому працюватиме, познайомитися з головою церковного комітету Адамом Майданюком. Так як ще не мав дозволу на працю, був вимушений лише спостерігати за недільним молебнем вірних: «Близько 11 години в сонячну неділю заходжу до храму... Що я бачу? Біля сходів вівтаря стоять міністранти – чоловіки вдягнуті у комжі. На вівтарі, посередині розкладений орнат, який звисає, а збоку на пульпіті лежить закритий месал. Запалені свічки ніби чекають на прихід священика. Священик так близько, і так далеко! Народ закінчує співати... і міністрант задзвонив сигнатуркою біля захристії. Із захристії вийшов в комжі пан Майданюк і з книгою «Церковний Рік» підійшов до лавки між людьми. Люди клякнули, а один з міністрантів пішов за вівтар і почав повільно відкривати образ св. Анни. […] Костьольний відчитав месальну лекцію з урочистості Святої Трійці, а потім всі вставши вислухали Євангеліє, яке припадало на це свято. […] Хор співає по латині довге Кредо. […] Пан Майданюк бере процесійний хрест і в оточенні міністрантів з дзвіночками просувається на початок процесії».
Сьогодні, безумовно, у Жмеринці велика радість, але вже усе по іншому. На початку січня 1965 р. отець Юзеф Кучинський був звільнений після 10 років трудового табору і виїхав з Казахстану до України, оселившись в м. Бар. Від 1966 року провадив душпастирство у Вербовці неподалік Вінниці, отримав право бути настоятелем на Поділлі, отже можливо буде сьогодні на Відпусті, а можливо разом з ним і о. Ернест також. Нехай святий Алексій молиться за них і за Серафима - мандрівного апостола, який носить його ім’я, довірившись Божому захисту та заступництву. Завтра Лойзек (отець Серафим) поїде до своїх в Кембедайк.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
________
*О. Хіларі Марцін Вільк, капуцин (Hilary Marcin Wilk OFMCap) - народився в 1917 р. у Польщі. У 1935 р. вступив до Ордену Братів Менших Капуцинів. У 1942 р. прийняв рукоположення. Свою першу душпастирську працю розпочав у парафії св. Франциска в Замарстинові у Львові. Звідти у 1944 р. виїхав до Волині, де працював в Ушомирі, Ємільчиному, Олевську, Барашах та ін. У 1946 р. за священицьку діяльність о. Хіларія було засуджено і вислано на 7 років до сибірських виправно-трудових таборів. Після звільнення із заслання, починаючи з квітня 1953 р., розпочав душпастирську діяльність у м. Бар на Поділлі. У березні 1958 р. за катехізацію дітей о. Хіларій був засуджений на рік примусових робіт, а також позбавлений права виконувати священицьке служіння. Після двох місяців праці на будівництві був депортований до Польщі. В Україну знову повернувся на початку 90-х років ХХ століття, очолив парафію в Старокостянтинові. Одночасно обслуговував капуцинську парафію у Красилові. Восени 1998 р. захворів і повернувся до Польщі. Помер в шпиталі в Битомі 31 грудня в останніх годинах того ж року.
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)