20 VII. Маленька Іда принесла романи до вівтаря. Ця мила дівчинка з кучерявим чорним волоссям дарує мені багато радості. Вона часто вибігає мені назустріч, коли я приїжджаю додому і обіймає, як дядю. Сьогодні ми читали, як Господь Ісус благословив дітей. «Пустіть їх до мене». Як болить серце, що для них нічого не можна зробити, коли батьки часто обмежуються лише тим, що дитина охрещена. Потрібно виняткової ревності Блюмів, щоб виховати такі квіточки, як Лєна і Катя. Зараз там вчиться Меліта Ані. У Колб (?) також дівчатка, котрих потрібно наблизити до Господа Ісуса. Обіцяю Літі зайнятися тим, і постійно важко.
21 VII. Сталася незвичайна подія. Пожежа. Вдень я був зайнятий, коли Роза прийшла з новинами. Тенер. Сіно на фермі горить. Я думав, вони швидко його ліквідують. У них є всі технічні засоби. Я вже не думав про пожежу, коли йшов на цвинтар. Я хотів помолитися за Багінську біля могил. Раптом я зрозумів, що ніхто, крім Ханечки, не проявляв до мене такої ж приязні, як вона. На сході завтрашнього свята гостро відчуваю, як її не вистачає. Ці думки перешкоджали бревіарію, який молився дорогою. Маленька дівчинка з цікавістю зупинилася, спостерігаючи, що я так пізно читаю в полі. Мені довелося сховати бревіарій, бо все одно добре стемніло. Потім неподалік я побачив клуби диму. Вогненні язики можна було побачити з кладовища, але вся панорама вогню відкрилася лише тоді, коли я підійшов з боку води. Мене вразило, що вони дозволяють стихії безконтрольно бушувати. Десятки машин із водяними шлангами стояли, і нові приїжджали, але вони справляли враження, що граються з горою вогню, котра все глибше і глибше вгризалася в нагромаджені скирти сіна. На тлі спадаючої ночі вид був чудовим. Я довго стояв, думаючи «про невгасимий вогонь».
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Отець Серафим виїжджає на апостольські завдання до найближчих міст і сіл, де живуть католики. Цього разу описує свої враження з відвідин в селі Джангіз Кудук родини Блюмів. Це велика родина, і всі діти виховуються у вірі з раннього віку. Передавання віри - дуже важлива частина процесу виховання дітей. Мама Лени та Каті дуже уважно ставиться до цього питання. О. Серафим просто в захваті від віри дітей: він пише, що це результат «виняткової старанності батьків». Здається, у родини Блюм є катехитичний пункт. Батьки католики, які живуть у цьому селі, можуть відправити до них своїх дітей, щоб вони навчилися правд віри та підготувалися до прийняття Ісуса у Святих Таїнствах. Родина Блюмів вірує у Господа, і вони є Церквою, яка живе і апостолує, випромінюючи віру не тільки на дітей, але й на сусідів. «Зараз там навчається Меліта Ані», - записав о. Серафим. Мабуть, віра, знання та педагогічні навички пані Блюм є особливими, і тому вона може ефективно допомагати дітям в цих «партизанських» умовах пізнати Ісуса та прийти до Нього. Немає ні святинь ні священиків, котрі б проголошували Слово Боже (на жаль, отець Серафим лише час від часу присутній в житті цієї родини), проте живий Храм, присутній в серцях дорослих та дітей, видає добрі плоди євангелізації.
Перебуваючи в цій родині о. Серафим переживає зворушливі моменти, коли маленька Іда вибігає йому на зустріч і з довірою пригортається до нього. Отець Сарафим згадує слова з Євангелії призначені в Літургії на той день, щоб дозволити дітям приходити до Ісуса, тому що Він прагне їх благословити.
На жаль, отець Серафим також має гіркий досвід зустрічей з батьками-католиками, які не дозволяють своїм дітям прийти до Ісуса. Вважають що їм вистачить лише хрещення. Ревний священик важко переживає таку важку до зрозуміння поведінку дорослих. Нажаль, здається, що це не рідкісне явище. Атеїстична пропаганда, ворожа для Бога та Церкви, збирає свої плоди.
В Арикти на засланні о. Серафим є свідком пожежі - як горить сіно. Мимоволі йому приходять думки про пекельний вогонь. Пише про цю подію в поважній формі, тому можна зробити висновок, що над темою пекла «місця відкинення Бога» роздумував, ніби розмовляв з Ісусом під час вечірньої медитації. «Я довго стояв і думав про невгасимий вогонь». Напевно, це було десь недалеко від кладовища, куди він ввечері ходив помолитися за близьких йому людей, які відійшли до Господа.
Згадує Ханечку з Рівного і пані Багінську з Корця на Волині - це дві особливо близькі йому людини. Нажаль, вони вже відійшли з цього світу. Він не може відвідати їх могили, тому на цьому кладовищі, в Арикти, помолиться за них. Дуже особисте зізнання тепер з’явилося на сторінках зошита. О. Серафим пише: «Раптом я зрозумів, що ніхто, крім Ханечки, не проявляв до мене такої ж приязні, як вона». Усвідомлення особливого зв’язку близькості, яке пов’язувало його з Ганною Денаковською та Марією Багіньською, стає особливо зрозумілим у цю мить. Неначе в цей момент сяйво вогню освітило його серце, і тепер він може назвати те, що було таким важливим для нього. Раніше не усвідомлював собі цього настільки ясно, як зараз. Були в його житті дві вірні душі, люблячі його і щирі, а тепер йому їх не вистачає. Ці два найближчі серця зараз вже по той бік життя. Отець Серафим відчуває брак Марії, і, як він пише, особливо перед святкуванням Марії Магдалини, літургійний спомин якої припадає на завтра.
Анна Динаковська - паралізована з юних років, - відіграла значну роль у житті та діяльності о. Серафима на Волині, починаючи з 1945 року. Це вона готувала дітей з Рівного до Святого Причастя. У неї вдома відбувалися богослужіння, вона надсилала листи о. Серафима до його сестри і була «контактним пунктом» для кореспонденції о. Серафима з іншими священиками та вірними. Після смерті на її могилі о. Серафим помістив напис – вірш-молитву, котрий сам склав:
«Дорогою, встеленою терниною, ти йшла, добра та чиста.
Ще молодою покладена на хрест - Облюбована Христа.
Сьогодні крізь призму сліз дивлюсь на твій світлий образ
І думки линуть в інше Життя за Тобою аж до Господа».
Про пані Марію Багінську о. Серафим так згадує: «В Корці ми жили як одна родина (1946-58 роки). Мамою була Багінська. З Марією Констянтинівною я познайомився ще на плебанії (в Корці) у священика Годзінського (в 1942 р.) Висока, ще гарна, з великим життєвим досвідом, і водночас надзвичайно дієва, вона зацікавилася долею священика-бродяги… Після того, як виїхав настоятель, їхній дім на Пожарній був для мене відкритий. Завжди знаходив тут добре слово, прийняття та відпочинок.»
Наступний етап того сердечного знайомства з пані Марією Багінською, який отець Серафим запам’ятав – це зустріч в містечку Городниця, неподалік Емільчино на Волилні. О. Серафим разом з вірними відбудовували храм, знищений радянською владою. Через кілька тижнів роботи можна було його знову урочисто освятити. В цей час приїжджали різні гості, а серед інших жінок з Корця і пані Марія також приїхала на торжество з товстою гускою у кошику. Гуска - це подарунок для о. Серафима, щоб мав що їсти, бо з їжею в ті часи було скрутно. Так розпочалась їхня дружба, від символічної гуски. Після смерті чоловіка пані Марія переїхала до Рівного через о. Серафима, оскільки він був виселений з міста і не мав права відвідувати вірних по домах. Проте знайшовся спосіб, щоб люди самі могли приходити до нього додому. Пані Марія купила будинок на окраїні міста , вже поза адміністративними межами, і таким чином була створена нелегальна каплиця, а отже і можливо було зустріти священика. Вона жила з онуком Владиславом і орендувала кімнату отцю Серафиму, який влаштував там палітурний пункт. Діючи під таким прикриттям, він намагався приховати свою справжню пастирську діяльність. Після виїзду до Казахстану він часто відвідував свою добродійку, і, як згадує через роки, йому була дана благодать від Бога, що за кілька годин до смерті Марії він все-таки міг її відвідати, відправити Євхаристію та уділити Таїнства. Зараз далеко в чужих районах Казахстану відчуває особливо болісно, як йому бракує тих двох вірних та відданих помічниць. Вони напевно є з ним і вже з неба підтримують молитовною опікою засланця в Арикти. Усі хто знав цих чудових жінок засвідчують, що вони ціле життя присвятили для Ісуса і жили побожно.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)