«1 серпня 1966 р. Продовження.
Після цього я сказав провести дівчаток. Меліта та Ірена приходять уже декілька днів на приготування. Говорю їм про любов і чудеса Г[оспода] І[суса], в чому мені допомагає Г. Доре. Злегка відчуваю труднощі, тому що я мало займався катехізацією, залишаючи це іншим, особливо Ганечці. А тут ще й доводиться користуватись російською мовою, якою ніколи добре не володів, особливо коли йдеться про такі тонкі речі. Сьогодні ми споглядали на Ісуса, Який дивним чином нагодував народ у пустелі. Власне звідти ми перейшли до Тайної Вечері, щоби говорити про Ангельський Хліб, аж тут несподівано прийшла Марія з Рудницькою – обидві з онучками. Діти прибігли вітатися, як із батьком. Не має більшої радості – тим більше, що це сталося так несподівано. Певно, Геня також хотіла їхати і плакала. Інші також. Мої кохані діти. Наближається річниця їхього Першого Святого Причастя. Це був насправді зворушливий день – скоріше ніч, коли після приїзду на Внебовзяття я застав підготовлену і досить старанно навчену невеличку групу. Мені здається, що вони люблять Господа Ісуса, а це найважливіше.
Згадується мені епізод з Мемуарів сільського настоятеля, де дівчинка майже до сліз була зворушена голосом і зовнішністю молодого катехета. У нас про катехізацію не йде і мова, потрібно покластися на здібності та добру волю бабусь. На Рудницьку можна покластися. Її Людвіня готується на завтра до свого свята. Діти перевтомлені, тому що всю ніч їхали потягом, а потім зранку знову автобусом, а тут знову чекають на подорож назад. Видно, сам Господь Ісус милосердиться над їхньою слабкістю. Автобус пішов на годину раніше. Поїдемо завтра».
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Ілюстрації Г. Доре до Нового Завіту, з допомогою яких о. Серафим провадив катехези для дітей в с. Арикти
Коментар:
У селі Арикти, на місці свого заслання, отець Серафим проводить уроки релігії. Декілька батьків приводять своїх дітей, щоб вони могли почути Слово Боже і приготуватися до прийняття Господа Ісуса в Таїнстві Причастя. «Говорю їм про любов і чудеса Г[оспода] І[суса]», – ділиться в своїх нотатках щоденника Кашуба. Для того щоби наблизити дітей до істин віри, він використовує для ілюстрації картинки, розміщені в якійсь незнаній нам книжці, автором ілюстроацій до якої є Гюстав Доре. Слід особливо відмітити постать цього визначного художника, адже він є одним із найвідоміших майстрів біблійних тем. Протягом життя він створив кількасот ілюстрацій в техніці гравюри, які представляли біблійні історії. Ці ілюстрації вперше були опубліковані у виданнях Біблії різними мовами в Європі та Америці XIX століття. В цілому Доре залишив понад 10 000 менших і більших робіт, які й сьогодні мають величезний вплив на багатьох ілюстраторів. У той день, занотований отцем Серафимом у щоденнику, темою лекції з катехізису була Євхаристія. Засланий священник розповідав невеличкій групі маленьких слухачів про розмноження хлібів у пустині, щоби потім перейти до момента встановлення Найсвятішого Таїнства під час Тайної Вечері. Серафим говорив до дітей російською, хоча, як сам зізнається, це завдавало йому трішки клопоту. Нелегко знайти слова, які б добре розтлумачили істини віри.
Неважко помітити, що ці зустрічі засланого священника із дітьми користуються у них прихильністю, приносять їм радісні враження. Про це свідчить не тільки те, що вони завжди приходять на заняття на визначений час, але й щирий плач, якщо приїхати до Серафима немаєї можливості. Кашуба ласкаво називає своїх маленьких учнів «мої кохані діти». І це лагідне коротке визначення розкриває його серце справжнього батька. Слово «кохані» немов спонукає спитати: ким кохані? Та відповідь знайти неважко, бо кожен із цих дітей займає своє місце в серці катехета.
Катехізис несподівано перервав вхід пані Рудницької з двома внучками. Коли вони побачили о. Серафима, спонтанно підбігли до нього, щоб обійняти. «Не має більшої радості – тим більше, коли це сталося так несподівано», – записує він у щоденнику. Онучки пані Рудницької були знайомі з Серафимом ще раніше. Приблизно рік тому, коли він ще був на свободі, перебуваючи в невідомому нам місці, він уділив їм Перше Святе Причастя. Напевно, пані Рудницька ще в 1965 р. знайшла о. Серафима в Казахстані і привезла до нього дітей, щоби він їх посповідав і вони могли прийняти Господа Ісуса в Найсвятішому Таїнстві. Через декілька днів, 15 серпня, буде їхня річниця Першого Святого Причастя. Вражає те, що Кашуба так добре знає цих дітей і пам'ятає майже в деталях важливі події з їхнього життя; і вони мають своє місце в його серці: Геня не змогла приїхати, а Людвіня завтра має важливий день – можливо, це Перше Святе Причастя.
Щоби дістатися до Арикти, загубленого в безкрайому казахському степу, пані Рудницька з онучками подолали довгий шлях. Лаконічний запис «ціла ніч в потягу» може означати навіть 500 км, а ще був автобус до місця перебування опального священника. О. Серафим бачить, як виснажені діти, а на них ще чекає довгий шлях назад. Але попри все радість від зустрічі є справжнім винагородженням за подолані труднощі подорожі.
«На Рудницьку можна покластися» – ці слова є чудовим свідченням душпастиря про пані Рудницьку, яку сміливо можна було б зарахувати до грона так званих «євхаристичних жінок», які віддано співпрацювали з душпастирями в Казахстані. В словах о. Серафима бринить якась особлива нотка поваги до пані Рудницької, і відчувається, що вона є добре підготовлена і відповідальна в справі передавання віри, надійною допомогою для тих спільнот католиків у Казахстані, які живуть без священника.
У цьому фрагменті щоденника отець Серафим згадує ще одну катехетку з міста Рівне на Волині. Це незабутній спогад про Ганечку, яка так багато йому допомагала. Вона заслужила для себе на вдячні спогади в його серці і в серцях великої кількості дітей та дорослих в парафії у Рівному. Прикута хворобою до ліжка від ранньої молодості, вона збирала у себе вдома дітей і готувала їх до Таїнств. Крім того, вона збирала також на спеціальні передшлюбні приготування наречених, яких присилав до неї о. Серафим, коли він ще був настоятелем у тому місті.
Тут, в Арикти та його околицях, щиро ділиться о. Серафим, «у нас про катехізацію не може бути й мови, потрібно довіритись здібностям і добрій волі бабусь». Здібності в переказуванні віри у простих домогосподарок, найчастіше вже старшого віку, були різними, тому о. Серафим з ноткою смутку в голосі шкодує, що таких помічників, як пані Рудницька, більше немає, але також і те добре, що вони не здаються і як можуть готують дітей до Таїнств. У глухих крихітних селах та радгоспах вони передають своїм дітям та онукам досвід та розуміння віри, яка зберігається в їхніх серцях. Він, як душпастир, робить все, що може, а Господь укріпить і оживить все це Своєю благодаттю…
Отцю Серафиму стало шкода дітей, які після короткої зустрічі знову мають вирушати в дорогу, назад, до своїх домівок. Якою ж була його радість, коли автобус від’їхав дещо раніше, і пані Рудницька була змушена залишитися в Арикти до наступного дня. Діти, отже, могли відпочити після трудів далекої дороги. А батьківське серце Серафима – втішитись зворушливою миттю перебування зі своїми духовними дітьми…
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)