«19.04.1966 р.
Тим часом в Арикти щораз більше цікавляться новим мешканцем. Схоже, місцевий вчитель попередив про якогось баптиста, який з’явився агітувати, а сьогодні в магазині продавчиня зненацька мене запитала: «Чи Ви підете на цвинтар, бо сьогодні православні проводи?» Aх так! Я навіть не здивувався, що до незнайомої людини звертаються з таким дивним, як не кажи, питанням.
Проводи! Скільки струн бринить у душі, скільки образів проноситься в пам’яті, коли йду за вказаним напрямком!
У Рівному урочистість відправлялася зазвичай у провідний понеділок. Вранці – панахида у храмі, ввечері – процесія на цвинтарі. Ось майорять чорні крила хоругов – а посередині хрест. Довга хода проходить головною алеєю, потім зупиняється десь на перехресті. Антоній розстеляє чорну плащаницю – ставить свічки – молимося за священників. На цвинтарі їх декілька: неподалік від брами Уроду, потім десь посередині алеї – не пам’ятаю прізвища, зрештою в самому кінці білий надгробок із коротким написом: «Отець Лузар». Це на далеких рубежах Вітчизни спочив священник, який героїчною смертю врятував життя сотням вигнанців під час бомбардування. За традицією молимось за батьків на могилі матері ксьондза-каноніка Сиревича. Потім далі по колу. Усім-усім вічний відпочинок. Опускається на могилки освячена роса, підноситься дим кадила. «Ти шукав Мене, знесилений». Я також виснажений, але це нічого. Треба ще походити по могилах, які ще оплакують. Ось Петро Тат[…] на новому мотоциклі, знайдений мертвим. Ось дівчинка, ледь розквітла квітка, нещодавно похована. Ось тиха, побожна старенька з сумною елегією на хресті. Не можна пройти повз могили Коханських. Коханська –донька i сестра, яка доглядала місце спочинку померлих – сьогодні вже серед них.
Вже пізнього вечора, при світлі лампад, приходимо до Ганечки. Блідо усміхається до нас, як і за життя, лежачи на мученицькому ліжку. Хтось впівголоса читає слова, що виблискують позолотою:
Вкритою терням дорогою
Йшла вона, добра та чиста,
Спочила на хрестi молодою
Облюбована Христова.
Тиша. Чути тріск палаючих свічок і легкий шелест вітру. Лише через деякий час до шелесту гілок, що гойдаються, приєднується вже звичний голос:
Сьогодні крізь призму сліз
Дивимось на Твій світлий образ.
І думки линуть в потойбіччя
За тобою аж до Бога.
Востаннє, коли я був на рівненському цвинтарі, я був сам. Я здійснював обхід парафії і більшість я знайшов там під свіжим або вже зів’ялим бур’яном. Там лежать шляхетні дідусь і бабуся, які вічно сварились, але готові були піти у вогонь один за одного. Трохи далі біля Ганечки пан Станіслав, шляхетний староста, який мужньо захищав костел; ще далі Юзеф, кульгавий жебрак, котрий зібрав кошти на вівтар своєму Покровителю. Є пані Генералова – інакше її не називали – новонавернена, з містичною душею, яка вже багато років поєднана з костелом.
Молоді, старші, діти – біля поляків вірмени, латиші, чехи, росіяни – поєднані спільними обіймами хреста.
Моя парафія.
Цвинтаря в Арикти я не знайшов. Повернувся з сильним головним болем».
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
ęę
О. Серафим з господинею, в якої він проживав, на цвинтарі у Рівному біля могили Ганечки (Анни Динаковської)
Пасхальний період спонукає о. Серафима згадати «проводи». Адже наближається Провідна неділя – перша неділя після Пасхи. Думки засланого священника переносяться до Рівного. Слуга Божий описує в найменших деталях традиції, якими жила його парафія до закриття костелу.
Особливе місце у своїх спогадах о. Серафим уділив Анні Динаковській (1918-1956), «Ганечці», як часто називав її сам священник. Ганечка з міста Рівне з юних років була паралізована, проте вона займала виняткове місце в житті та душпастирській праці о. Серафима. В ті часи зустрічі вірних відбувалися на квартирі Ганечки, де вона також підпільно готувала дітей до Першого Святого Причастя. Вона стала таємною секретаркою о. Серафима. Часто від його імені вона висилала листи, домовлялась про зустрічі з о. Серафимом, писала листи до його сестри Марії. Дім Ганечки став для Слуги Божого немов би секретною поштовою адресою.
З надпису на меморіальній дошці, встановленій на її надгробку, можна зрозуміти, що Ганечка склала обітницю богопосвячення і, як облюбована Ісуса, жила для Господа й Церкви. Вона померла ще в молодому віці. Отець Серафим цитує на пам’ять вірш-епітафію, так, наче сам був його автором: «Вкритою терням дорогою…».
(Розважання і коментар - брат Казимир Гузік OFMCap)
Анна Динаковська (1918-1956) - «Ганечка»
Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)