Вельмишановний Слуга Божий о. Серафим Кашуба народився у Львові 17 червня 1910 року. Священник з Ордену Братів Менших Капуцинів. З 1940 по 1977 роки – апостол милосердя для переслідуваних католиків Радянського Союзу. Був «добрим пастирем», який не залишив Христової вівчарні під час випробувань і до кінця своїх днів ніс Євангеліє серцям, що чекали на спасіння. Земну мандрівку закінчив 20 вересня 1977 року у Львові.
«20.04.1966 р.
Уже декілька днів у нас панує майже монастирський порядок. Встаємо на світанку, хоч і немає колотушок. Потім йдемо до хору, тобто перед вівтарик, де збляклі янголятка адорують Серце Ісуса, а напис німецькою виголошує: «Захисти нас». Також нам усміхається прекрасна Мадонна з Дитятком, яка приїхала аж з Америки. Георгій читає німецькою ранішні молитви, а мені пригадується якийсь семінарист, який декламує напівсонним голосом: «О найласкавіший Боже, щедрий в любові, Який тут воістину присутній». У в’язниці я намагався відтворити в пам’яті цілий текст – не знаю, чи мені це вдалося.
Потім вони йдуть до обов’язків по господарству, а я виконую функцію hebdomadarza [в монастирі – відповідальний за літургію протягом тижня: очолює Месу, є ведучим під час відмовляння Літургії Годин та інших богослужінь. – Ред.] в літанії та медитації. На Службу Божу окрім них приходить ще одна родичка, яка грубим басом допомагає мені співати «Salve Regina».
... Я написав лист до Марисі і йду з ним на пошту. Потім ще раз шукаю цвинтар. Довго ходжу невірними напрямками. Якийсь безносий пастух показує знаками, що не розуміє. Важко з ним порозумітися російською. Я був уже знеохочений, аж ось здалеку за однією скиртою сіна показався хрест. Ave crux!
Цвинтар окопаний, як урочище, та оточений валами. Розбиті пляшки та сміття свідчать про вчорашнє свято. В одній із розкритих газет читаю: «Горизонти сонячних континентів». Цілком доречно – хоч зараз сонце вже заходить, і останні промінчики падають на пару десятків могил, що скупчились на досить великій території. Хрести латинські, грецькі – поміж ними зірки, як на добре вислуженому мундирі. На православних могилах від учора лежить їжа, до якої ще ніхто не доторкнувся: пофарбовані яйця, випічка, цукерки. Хтось поставив пляшку зі стопкою – добре, хоч була пуста. На всіх могилах із зірками також щось було, принаймні хоч одна цукерка! Мимоволі приходить думка: навіщо, якщо там є тільки прах? Пригадується заголовок, який я прочитав: «Горизонти сонячних континентів». Я ще не один раз повернусь сюди».
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
Живучи на засланні в радгоспі Арикти, отець Серафим намагається проживати сірі, буденні дні так, наче він перебуває у рідному капуцинському монастирі. Спочатку дуже раннє, як у монастирі, пробудження, пізніше молитва, хоч і не в молитовній залі братів, що називається «хор», а перед вівтарем, пристосованим зі столу, на якому стоїть ікона із зображенням Найсвятішого Серця Ісуса. В капуцинських монастирях є звичай: кожного ранку ченців пробуджує зі сну і кличе на молитву звук «колотушок» – спеціального дерев'яного пристрою, який видає звук, подібний до ударів одна об одну двох дерев'яних планок. Спільноту ченців отцю Серафиму замінюють місцевий католик Георгій і ще двоє віруючих жінок з Арикти. Всі беруть участь у Святій Месі, яку Слуга Божий відправляє кожного ранку вдома.
О, яка щаслива хвилина, коли Сам Господь, укритий під виглядом хліба і вина, приходить до Арикти! Тихий, непомітний, як і дві тисячі років тому, коли Він жив у маленькому, майже як Арикти, Назареті. Що доброго може бути в Назареті? Що доброго в Арикти? О, який Ти багатий, Арикти! Хоча ти маленький і важко віднайти тебе на мапі, однак який ти дорогоцінний, коли приходить до тебе на вівтарі Цар віків! Тихо, потаємно від сторонніх очей, без співу та урочистостей, за зачиненими дверима священник роздає Ісуса в Святому Причасті. Мить, коли Небо єднається із землею. Цього ранку ще є можливість молитися разом, а завтра як Бог дасть. Скільки ще буде таких нагод?
Після того, як товариші отця Серафима розходяться на свою роботу, він, нездатний до фізичного труду, залишається і продовжує передбачені капуцинським уставом чернечі молитви. Тепер він «Hebdomadarz» – тобто священник, який очолює молитву чернечої спільноти і одночасно є голосом всієї спільноти братів в одній особі. Монастир в Арикти – як же це дивно, але такі правила у капуцинів: монастир є там, де монах живе за Євангелієм, де підіймається молитва на висоти до Бога, де б'ється любов'ю серце монаха.
О. Серафим пише лист до своєї рідної сестри Марії, яка переїхала зі Львова до Польщі. Напевно, на початку цей лист адресовано до довіреної людини в Рівному, а потім далі, вже з її допомогою, до Марії, яку о. Серафим називає просто «Мариська». Рідна сестра відігравала велику роль у житті о. Серафима. За освітою вчителька, вона все життя, особливо після смерті мами, намагалась морально і матеріально допомагати своєму меншому братові. Він посилає до неї листи, як до рідної душі, щоб утішити її, заспокоїти, підбадьорити в надії і одночасно спробувати зануритись серцем в атмосферу рідного дому.
Отець Серафим не падає духом. Він не впадає у відчай, нарікання чи депресію. Замість цього в безмежному казахському степу він гуртує навколо Ісуса спільноту Церкви. Спраглі благодаті люди за десятки сотень і тисяч кілометрів знаходять в маленькому Арикти священника. Яким чином йому це вдалось? Ось таємниця, яка залишиться нерозгаданою таємницею благодатних дій Бога.
Для отця Серафима особливим місцем спокою і укриттям від очей місцевих мешканців стає цвинтар. На початку йому важко знайти до нього дорогу. Але одного разу йому все ж таки вдаєтьсянатрапити на нього. Це сталося завдяки хресту, який отець Серафим побачив здалека як знак спасіння і надії.
Ave crux! – «Вітай, Хресте Ісусовий!» Можна констатувати той факт, що цвинтар був чи не єдиним місцем, де в радянські часи можна було зустріти хрест – за умови, якщо цей цвинтар з надгробками і хрестами не було стерто з лиця землі. О. Серафим відвідує цвинтар на наступний день після православних Проводів. Він знаходить на могилках їжу та навіть пусту чарку, принесені рідними небіжчиків. «Горизонти сонячних континентів», – надпис на шматочку газети, яка, як сміття, валялася під ногами, – спонукає його до роздумів. Пуста земля, під надгробним камінням – лише земний порох, але Христос воскрес, і прах воскресне. Отець Серафим ще не один раз знову повернеться на це місце надії.
(Розважання і коментар - брат Казимир Гузік OFMCap)
Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)