«24.IV.1966
Сьогодні прогулянка на цвинтар не вдалася. Було там декілька жінок, тому я не хотів, щоб вони цікавились дивним незнайомцем. Я помолився Ангел Господній здалеку. Натомість я опинився на казахському цвинтарі. Мусульманський цвинтар я бачив уже не раз. В Бахчисараї я бачив могили ханів із кам’яною чалмою на надгробку.
В Казахстані я також не раз їх бачив. Але завжди ця екзотика приваблює. В Актюбинську та Брантирі магометани мають місце спочинку за кілька кроків від нашого кладовища. Тут цвинтар корінних мешканців знаходиться приблизно за два кілометри. Здалеку з-за води воно виглядає, як якийсь таємничий оберіг. Характерні зубчасті чотирикутники з чорного самарію на кутах виглядають суворо та похмуро. Тут не видно високих куполоподібних башт, які в таких містах, як Залтир, впадають у вічі, наче ліс шатрів. Натомість високі, в людський зріст надгробки є такими самими, так само покриті рядками точок та тире, які утворюють старовинні написи. Дивлячись на них, людина усвідомлює собі, де знаходиться. Інша культура, раса, віра. На чотирьох кутах могильних плит – півмісяці. На деяких таблицях місяць обіймає зірку – це вже зовсім сучасно та актуально в часи польотів та супутників. Звичайно, тут це має інше значення.
Але ось свіжа могила, оповита хустками, ще без місяця і зірок. Напис казахською, але я знаю, про що йдеться. Учень 10 класу замордований у районі та кинутий в яму. Що ж! І таке інколи трапляється.
Ще раз дивлюсь на таємничі написи та півмісяці. Боже мій! Адже це були ті самі послідовники Магомета, яких Франциск хотів навертати, ходячи по розпеченому вугіллю. Петро, Даниїл та інші йшли, як шалені, проголошувати Христа сарацинам, а потім – катування та шибениці. А ось людина зустрічається з ними безпосередньо і мовчить.
Якби вивчити їхню клекотливу мову, а потім десь на зеленому степу присісти біля чорного пастуха з козячою борідкою і говорити їм, говорити про незнані, але прекрасні речі, як місіонери десь під Еквадором або в Занзібарі. Вони нібито мають свого муллу, який ховає їх в самарських могилах і читає Коран. Може, інколи вони навідуються до Акмолінська, як до Мекки, де над мечеттю стоїть маленький мінарет, може, навіть з муедзином [служитель при мечеті, який з мінарету в певний час закликає віруючих до молитви - Ред.]. А наша багатотисячна спільнота, з’єднана з пів мільярдом католиків по цілому світі, ховається, як кріт, і відправляє нічні вігілії, немов у катакомбах.
Згадую, що саме сьогодні спомин св. Фіделіса: мученика, покровителя поширення віри. Молімося: Боже, через заслуги св. Фіделіса, який палав серафимським вогнем… утверди нас у вірі та любові, щоб ми були вірні – fideles [о. Серафим обіграє ім’я святого, яке на латині означає «вірний». – Ред.] – до самої смерті».
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
Перебуваючи неподалеку мусульманського цвинтаря, о. Серафим докоряє собі, що не так ревно, як св. Франциск, проголошує Євангеліє мешканцям радгоспу, більшість з яких – мусульмани. 800 років назад святий Засновник його Ордену вирушив до Святої Землі, щоби там проголошувати Добру новину. У 1219 році між хрестоносцями та мусульманами лютувала війна. За два століття до того військо султана зрівняло із землею гроб Христа. Армії зіткнулись одна з одною на дельті річки Ніл, в єгипетській рівнині Дам’єтта. Султан аль-Каміль оприлюднив декрет, який обіцяв значну нагороду у вигляді золота кожному, хто принесе голову християнина. Не зважаючи на це, хрестоносці, на чолі яких стояв папський легат Пелагій, намагались укріпити свої позиції, зробивши порт в Дум’єтті, що дозволило б їм зайняти Єгипет. Саме в таких обставинах святий Франциск робить постанову разом зі своїм товаришем братом Іллюмінатом йти проголошувати Євангеліє посеред мусульман.
Вже двічі Біднячок поривався йти до Святої Землі, щоби проголошувати науку Христа, але безуспішно. Врешті сарацини схопили Франциска, коли він намагався перейти лінію бою. Він попросив про зустріч із султаном, на що отримав згоду. Святий прагнув побачитись із султаном аль-Камілем, щоби посвідчити йому про Ісуса. І ось нарешті це знайомство відбулось. В життєписі св. Франциска, автором якої є св. Бонавентура, знаходимо згадування про те, що «султан, бачачи його ентузіазм і відвагу, слухав його із зацікавленістю й умовляв його залишитись на довший час».
Біднячок із Ассізі з таким запалом ділився своїм досвідченням зустрічі з Христом, що навіть був готовий без вагання ввійти у вогонь, щоби переконати султана у правдивості слів Святого Євангелія. Поруч із Франциском те ж саме випробування повинен був пройти також один із магометан. Це випробування вогнем полягало на тому, що необхідно було пройти босоніж по розпеченому вугіллю. Правда мала бути на боці того, хто зміг би вийти з вогню без жодних ушкоджень тіла. Франциск був переконаний, що Бог зробить чудо, і він, як біблійний Даниїл, не згорить у полум’ї. Однак султан не погодився на таке змагання.
О. Серафим картає себе в тому, що не може наважитись проголошувати Ісуса: просто сісти біля якогось пастуха чи підійти до інших мусульман та порозмовляти з ними. Він не знає їхньої мови, але й це для нього не є оправданням.
Події, які о. Серафим занотовує в своєму щоденнику, відбуваються 24 квітня. В цей день Церква згадує св. Фіделіса, якого Святіший Отець проголосив покровителем Конгрегації розповсюдження віри. Цього капуцина у XVII ст. було замордовано в Швейцарії за те, що він, свідомий небезпеки для свого життя, не змовчав, а відважно проголошував Христове Євангеліє протестантам. У день чергового запису зі Щоденника о. Серафим відзначав літургійний спомин св. Фіделіса під час Божої Служби... У своїй молитві Слуга Божий просить про благодать витривалості у вірі до кінця життя та про ревність в євангелізації, які проявились у житті св. Франциска та св. Фіделіса.
«Наша багатотисячна спільнота, з’єднана з півмільярдом католиків по всьому світі, ховається, як кріт, і відправляє нічні вігілії, немов у катакомбах». Як же болить о. Серафиму ця кривда, яку зазнають католики в Радянському Союзі. Сповнені емоцій гіркі слова, написані з болем на аркушах щоденника, не змінять нічого в існуючих обставинах. Однак о. Серафим не збирається сидіти, просто склавши руки. Він пише листи до Генерального Прокурора СРСР, щоби висловити свою позицію стосовно цієї несправедливості. Так, як ранньохристиянська Церква за часів переслідувань римськими імператорами збиралась у підземних цвинтарях (катакомбах), так і тепер потаємно, укриваючись від очей влади і сторонніх, вона збирається, але збирається, приборкавши страх перед стражданням, в’язницею, смертю. Церква, відважна силою Воскреслого, Який подолав смерть та постійно зміцнює її словами «Не бійтеся», як і отець Серафим, живе надією. Слуга Божий відчуває в своєму серці міць цих слів. Він піддається цій силі і, навіть привалений до землі несправедливим вироком, знову підіймає голову. Він не раб, хоч на його руках кайдани заслання. Він син – справжній син Божий.
(Розважання і коментар - брат Казимир Гузік OFMCap)
Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)