25 травня 1966 р.
"У Вільнюсі я дізнався, що є капуцини в Переломі. Я поїхав туди через Гродно і знайшов там трьох братів – отці давно виїхали. Брати, всі бородачі, в хабітах, вели монастирське життя. Ернест, семінарист з незавершеною освітою, грав віртуозно на органах та інших інструментах. Я забрав його до Рівного, і вже за деякий час він навчав хор. Мелодії його колядок, інколи власного авторства, пам'ятають і донині. Після його від'їзду приїхав Франчішек-Кароль. Деякий час він був закристіянином і моїм помічником у подорожах, при чому сам привчався до служіння при вівтарі. Його довга темна борода не давала спокою стороннім спостерігачам. Мене постійно питали, хто це такий – Щепанек. Він привіз мені з Польщі новий бревіарій, яким я тішився, бо довгий час був змушений задовольнятися світським. Історія моїх бревіаріїв довга і терниста – про це іншим разом. Сьогодні, в день освячення ассизької базиліки, коли маємо зібратись там, біля праху Отця, я хотів би віднайти в пам'яті всіх співбратів, з якими зустрічався у жебрачих мандрівках".
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Перебуваючи на засланні в казахському радгоспі Арикти, отець Серафим майже кожного дня відкриває зошит свого Щоденника, щоби спогад за спогадом, подія за подією записувати в ньому історію свого життя. 25 травня 1966 року він робить черговий запис, в якому згадує свою поїздку до братів капуцинів у селі Перелом, що в Білорусі. Він дізнався про них у Вільнюсі. Не знаємо конкретної дати, коли Серафим приїжджав до Перелома, але, напевно, це був період, коли він ще виконував служіння настоятеля в Рівному, тобто з 1943 по 1958 роки.
Не викликає сумнівів те, що ця новина запалила в серці Слуги Божого велике прагнення побувати між своїми братами, хоч він і не знав їх особисто. Отець Серафим спонтанно тягнеться до своїх. Капуцинське братерство є всесвітнім, і де би брати не зустрілися, вони належать до однієї сім'ї і є ріднішими за кровних братів:
"Як брати, яких Бог подарував один одному навзаєм і наділив багатьма дарами, будемо ставитись один до одного із доброзичливістю. Тому також, де б ми не збиралися в ім'я Ісуса, стараймося творити єдине серце і єдину душу, завжди прагнучи все більшої досконалості, а як істинні Христові учні – любімо один одного взаємно і сердечно, носячи тягар один одного і терплячи слабкості" (З Конституції Братів Менших Капуцинів).
Історія присутності братів капуцинів на білоруській землі позначена явним Божим веденням. Її початком можна вважати 22 червня 1938 року. Саме в цей день перші брати прибули до місцевості Перелом – невеличкого села над річкою Німан. Події та наслідки Другої світової війни, а також вплив атеїстичного режиму призвели до неминучого занепаду монастиря. Після війни влада закрила його, пристосувавши для потреб школи. В 60-х роках минулого сторіччя дерев'яний монастирський будинок було розібрано і перевезено до сусіднього села. Костел Св. Юрія і Найсвятішого Імені Марії в Переломі зачинили, а в 70-ті роки повністю знищили.
В Білорусі жили три брати, а в 80-ті роки до Ордену таємно вступило ще двоє. На момент падіння атеїстичного режиму в 1991 році тут так і залишалось троє братів капуцинів, як мешкали по одному і виконували обов'язки настоятелів.
О. Серафим згадує, що переломська спільнота з трьох капуцинів жила так, немовби безбожна радянська влада зовсім забула про неї. Навколо не припинялись жорстокі репресії та арешти священиків, а в Переломі фактично безперешкодно продовжував діяти монастир. Попри те, що братів було виселено з їхнього монастирського помешкання, вони знайшли собі в тому ж селі інший притулок – але тепер вже в приватному домі. Тут вони облаштували собі справжню капуцинську обитель. Вона була простою і бідною і ззовні нічим не відрізнялась від інших будинків цього села. Єдине, що привертало увагу здивованих селян, це струнке співзвуччя чоловічих голосів, які було чутно вранці, опівдні та ввечірі, коли брати читали псалми і співали пісні на прославу Бога.
Часто до пізньої пори в віконці імпровізованого капуцинського "монастиря" горіло світло. Це означало, що тепер в монастирі йде нічне чуваня, під час якого ченці вимолюють благодаті для мешканців села й околиць, заступаються за переслідувану Церкву та просять Бога про нові покликання до священства і богопосвячення, а особливо про те, щоби були ті, які прийдуть їм на заміну.
Чому влада не арештувала цих людей і не закрила капуцинського дому? Можливо, тому що в тій спільноті капуцинів не було священиків, а може, якась особлива, нам не відома благодать була на цих братах. Це назавжди залишиться таємницею Божого Провидіння. В будь-якому разі це був один із небагатьох винятків із загального правила і практики боротьби радянської системи з Богом. Свідчення вірності Господу трьох простих братів і життя виключно для Нього вражали багатьох. Спільнота капуцинів в Переломі була живим знаком того, що Ісус живе, що Євангеліє залишається актуальним і що сьогодні ще є люди, які зустріли Христа і понад усе полюбили Його та Його Церкву.
Брати в хабітах, з традиційною для капуцинів бородою щоденно молилися і служили Богові – хто як міг. Один з них на ім'я Ернест дуже гарно грав на органах, тому отець Серафим вирішив запросити його до Рівного, щоби він допоміг утворити там парафіяльний хор і навчив вірних церковного співу. Рішення Серафима виявилось дуже доречним: парафіяни тішились присутністю обдарованого брата, а після його від'їзду ще довго про нього згадували та співали складені ним колядки. На заміну брату Ернесту приїхав брат Франчішек-Кароль Щепанек, який на різний спосіб допомагав отцю Серафиму в його душпастирській праці.
Перебуваючи з братами в Переломі, о. Серафим знову на короткий час мав свою маленьку спільноту. "Господь дав мені братів", – міг він тепер сказати вслід за св. Франциском. Засланий священик хотів згадати всіх капуцинів, яких він зустрів на своїх "жебрацьких стежках" у Радянському Союзі. Крім того, особливою нагодою для цих спогадів в той день було францисканське свято – освячення ассизької базиліки. 25 травня вся Францискаська Родина збирається духовним чином навколо Базиліки св. Франциска в Ассизі, де почивають рештки Святого. Велика духовна сім'я збирається так, наче діти біля свого отця, щоби дякувати і прославляти Господа, Котрий так прекрасно об'явився в житті Святого і трьох Орденів, які він заснував. В серці о. Серафима виникає прагнення зібрати, принаймні в своїй пам'яті, всіх капуцинів, яких він будь-коли зустрічав, і закарбувати їхні імена на сторінках Щоденника, щоби зберегти їхні долі від забуття.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Скит братів капуцинів сьогодні
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)