25 травня 1966 р.
"Я хотів побачити ще й о. Томаша. Єлизавета дуже схиляла мене до цього та описала дорогу через Резекне до Гайгала. Я вже знав Андрія, потім Петра з Елерни і Мейнарда з побитою головою. Але це їхній настоятель, при цьому він розсудливий та достойний священик. Він тримає чернечу дисципліну і має повагу співбратів. В Резекне є два костели, однак обидва були на ремонті, і ніде не можна було відправити Службу Божу, зрештою автобус до Гайгала йде недовго, приблизно опівдні можна бути на місці. Дорога через поля та села була достатньо короткою, якби водій не заснув на якійсь зупинці. Ми ледве пробудили його та вирушили далі. Село на перехресті доріг чудово заросло деревами, збоку при дорозі костел. О. Томаш ходив з бревіарієм біля плебанії. Високий, але сутулий, худий, зі стражденним, аскетичним обличчям. Він щось уже чув про мене – Єлизавета розповідала, радий познайомитись. Розмовляємо російською, хоча він німець із Баварії. Він прислуговував мені на Літургії. Потім у сповіді я розкрив перед ним своє розкаяння після розмови з Тадеушем. Він сказав на ламаній російській: «Якби я міг, то поїхав би туди». Він був там і знає, як люди прагнуть Бога. За ці слова я його сердечно обіймав. З серця впав камінь. Я не жалкував подоланого шляху до Гайгала. Він дав мені ще декілька книжок, та я попрощався з ним сердечно, як зі справжнім другом. Думаю, що о. Бернардин Гебель, з яким стаємо перед Господом при св. Франциску, не мав би іншої думки – ніж його баварський співбрат. В будь-якому разі потрібно молитися, як св. Фелікс: О, Франциску, Франциску, опікуйся своїм бідним братиком – Серафимом".
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Для отця Серафима, ізольованого радянською владою в малолюдному казахському радгоспі Арикти, Щоденник і листи залишаються простором його внутрішньої свободи, місцем для польоту спогадів і думок, яких не можуть стримати жодні заборони, погрози, залякування чи переслідування з боку атеїстичного режиму.
В щоденникових записах засланого священика в усіх кольорах і відтінках проступає багатогранність його особистості. Перш за все, неможливо не відмітити письменницький талант автора "уламків" (як сам о. Серафим називає свій Щоденник). Тут у характерному стилі мови, в мистецтві спостереження, в образній легкості висловлення думки, а нерідко і в тонких поетичних порівняннях та уяві всебічно розкриваються філологічний хист та любов до літератури, які Серафим виявляв ще в роки навчання в семінарії. Саме тому його Щоденник цікаво читати не лише з пізнавальної точки зору. При цьому не можна применшити історичну та документальну вартість цих записів. Вони є глибоко особистими, тому що, за словами самого автора, були написані "живою кров'ю". Зміст збережених листів і спогадів є наче дзеркало, в якому в найменших деталях відображається серце мандрівного священика. Перед нами розкривається його щирий патріотизм, ніжна любов до сім'ї та Ордену братів капуцинів – все багатство францисканської душі Слуги Божого, який любить Бога і людину. Проте справжньою винагородою для уважного читача Щоденника отця Серафима стане відчитування між строками – пошук укритого змісту, найглибших таємниць людського серця, яке довіряє Господу і прагне відповісти на Його любов.
25 травня 1966 року. У цей день спогади з минулого з особливою силою нахлинули на Серафима. Він пригадав "багато забутих речей", від яких вирішальні моменти його життєвої мандрівки заграли новими змістами і барвами – новим відкриттям Божої доброти в його житті.
Отець Серафим згадує болісний пошук Божої волі, прийняття доленосного рішення, від якого залежало все його подальше життя і служіння – залишитись "Божим волоцюгою", щоби шукати і підтримувати розсіяних Божих овечок, чи послухатись наставників, повернутись додому і тим самим виконати іншу волю, з якою він не міг погодитись.
Глибоко в душі він переконаний: "Не можу їх залишити…" Однак остання зустріч з отцем Тадеушем Краусом глибоко приголомшила його, наповнивши серце сум'яттям. Неспокій і природна вразливість спонукають о. Серафима шукати світла в іншого священика, якого він знає і шанує як Божу людину. Це отець Томаш – його співбрат родом з Баварії. "Нехай він оцінить мої мотивації і вибір залишитись в Радянському Союзі". Після гірких слів о. Тадеуша Слуга Божий з особливою нетерпеливістю чекає на зустріч з цим капуцином.
Отець Томаш живе разом з декількома іншими ченцями в Гайгалі (Латвія). Незважаючи на шалену атеїзацію, а також жорстокі гоніння Церкви, він все ж таки намагається не піддаватись тиску ззовні. Ця спільнота братів не відмовляється від чернечого одягу і хоче провадити життя згідно капуцинського харизмату, як колись у минулому, коли Естонія ще не була під окупацією Радянського Союзу.
Отець Серафим знову долає сотні кілометрів, щоби познайомитись ближче зі своїм співбратом. Готуючись до зустрічі і важливої розмови, о. Серафим прагнув спочатку відправити богослужіння. Отець Томаш зголосився послужити при вівтарі як міністрант. Тоді ця, здається, звичайна подія настільки вразила Слугу Божого, що він не міг не згадати про неї в своєму Щоденнику. Старший від нього за віком, отець Томаш в простоті серця служить Ісусу, присутньому в Пресвятих Дарах і в особі о. Серафима. Це не могло не зворушити Серафима. Для нього цей жест приязні, меншості і смиренна готовність послужити стали знаком того, що ця людина – Божа і буде говорити з ним по-Божому. Саме цього так прагнув мандрівний священик. Порада, яку він отримав після розмови з о. Томашем, була насправді проста і несла світло, а також піднесення й потіху для розгубленої на деякий час душі Серафима. Слова його співбрата так міцно закарбувались в його пам'яті, що через декілька років він зміг вірно відтворити їх у своїх записах: "Якби я міг, то поїхав би туди" (тобто до Казахстану). Як виявилось, отець Томаш вже був у Казахстані, намагаючись прийти на допомогу тисячам католиків, які залишились без храмів, священиків, Святих Таїнств. "Ось і підтвердження! Ось знак від Тебе, Ісусе!" Серце Серафима сповнила невимовна радість і вдячність. Ні, він не помилився в своїх виборах. Незважаючи на нещодавню критичну оцінку о. Тадеуша, тепер мандрівний священик віднаходить Боже світло в словах о. Томаша. Господь не залишив його в невпевненості та на роздоріжжі. Він не видав свого слугу на пекучі сумніви та спокуси диявола. Господь є з ним і наповнює його серце відрадою.
Остання зустріч з отцем Тадеушем закінчилась сльозами і гіркими спогадами, а з отцем Томашем – сердечним прощанням. Вони попрощались, як справжні друзі. Ось ще одна людина, яку Господь поставив Серафиму на життєвій дорозі і за якого він прагне дякувати. "Deo gratias!" – "Богу подяка!"
Теплі спогади викликають на обличчі отця Серафима посмішку. Схилившись над невеличким зошитом, він час від часу припиняє писати і переводить очі зі Щоденника на дорогий серцю подарунок із Польщі – декілька томиків духовних роздумів о. Бернардина Гебеля, капуцина з Баварії. Слуга Божий відчуває гостру внутрішню спрагу, яка ще більше посилюється тут, на засланні, тому він намагається роздумувати щодня над духовними скарбами, які черпає з книг баварського священика. "Щодня стаємо з о. Бернардом перед Богом при святому Францискові…", - записує отець Серафим. Цей чернець-францисканець, незнайомий йому особисто, через духовне спілкування стає йому насправді близьким. Так що врешті Серафим зміцнюється в переконанні, що отець Бернард Гебель не мав би іншої думки стосовно вибору вірного шляху, а порадив би йому так само, як і його земляк о. Томаш. Бракує слів, щоб описати радість!
"Стаємо при святому Францискові…" Якою зворушливою є ця проста, тиха молитва вдячності! Яким щирим є пошук підтримки у святого, якої Серафим шукає щодня! Його оцінка є для Слуги Божого надзвичайно важливою в розпізнанні Божої волі. Він не сумнівається в тому, що Франциск знає його ситуацію і завжди бачить наміри його серця. Погляд Серафимського Отця є для нього підкріпленням і зміцненням в дусі.
При цьому отець Серафим усвідомлює, що неспроможний здійснити Божу волю власними силами: "В будь-якому разі потрібно молитися…" Він цитує іншого святого капуцина – брата Фелікса, який часто любив повторювати: "Deo gratia". Невипадково кажуть, той, хто любить, уподібнюється до того, кого він любить. О. Серафим прийняв, як свій, той частий вираз свого святого співбрата, який він повторював в різних ситуаціях та випадках: "Deo gratias" – "Богу подяка!". І тепер він молиться словами св. Фелікса з Канталіче, коротко і просто, як простим було життя цього святого: "О святий Франциску, опікуйся своїм бідним братиком, Серафимом". На все Божа воля і за все "Deo gratias”!
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap, переклад і редакція с. Діна-Франческа Шабаліна OFS)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)