О. Серафим зі спільнотою біля костелу в Рівному
"26 травня 1966 року
Св. Філіпо Нері любив бути в гурті молоді. Він навіть брав участь у їхніх розвагах, а потім водив їх вулицями Риму до образів та каплиць Мадонни і у такий спосіб дав початок травневим молебням. Він був трохи небезпечним для молодих грішників, оскільки нюхом чуяв гріхи. Нечистий попросту смердів. Філіпо прагнув запалити молоді серця любов'ю, яка виламувала йому ребра. Його розмова з убогим юнаком, в якій повторювалось вперте "що потім?", увійшла в репертуар проповідників. Я повторював її не раз, говорячи до молоді.
Сьогодні пригадуються мені мої хлопці. Кохане гроно чорних і білявих голівок, в комжах біля вівтаря, у Ганечки чи в молодіжних розвагах. А більше за всіх Збишек.
Збишек був вже юнаком, коли я познайомився з ним. Смуглявий, худенький, завжди з поважним виразом обличчя, він звертав на себе увагу, коли падав на коліна перед вівтарем із старанно складеними долонями і вдивлявся в чорне велике розп'яття в бічнім вівтарі. Потім я дізнався, що в нього одне око було штучним, що, напевно, перешкоджало йому в навчанні. Він був правою рукою с. Рози, органістки. Мав приємний, дзвінкий, вже зрілий чоловічий голос. Цілий костел зворушено слухав його Марійні пісні під час травневих молебнів. До незмінного репертуару входила пісня "О Господи наш, Ти Божественним Серцем Своїм", яку співали в Перші П'ятниці місяця. Ми їздили з ним і пані Розою до Здолбунова і Корця. Своєю щирою побожністю та чемною поведінкою Збишек скрізь викликав до себе симпатію. У нього був своєрідний, веселий гумор, яким він розважав товариство. Працюючи в автобусній компанії, він не раз допомагав мені у виїздах. Коли ми забирали костельні речі з Олександрії та Шпанова, Збишек дуже вміло всім керував. За постійне перебування в костелі йому не раз приходилось зазнавати глузування та явного переслідування, але він ніколи не зрікався і не міняв своєї поведінки.
Недовго, однак, ми могли тішитись його присутністю в Рівному. Збишек хотів вступити до Ордену слідом за своїм братом і вивчитись на священика. Він розумів, що дорога до вівтаря буде довгою і важкою, але був повний юнацького запалу. Після виїзду всієї родини до Польщі він залишився з мамою в Рівному, очікуючи повернення батька, якого як діючого голову Католицької Акції було вивезено на далекий Сибір. Коли ж, однак, надія на швидке повернення не здійснилась, а дорогоцінний час спливав, він вирішив виїхати. Невдовзі ми отримали повідомлення, що Збишек із запалом взявся за науку, щоби надолужити гімназійні упущення і дійти до остаточних іспитів. Господь Бог допомагав йому, і вже в наступному році він міг проситись до францисканців. Він взяв ім'я Юліан і розпочав вивчати богослов'я. Вже наприкінці навчання його батько повернувся в Рівне.
Дуже приємно було мені познайомитись з паном Едвардом, повним енергії. Надзвичайно милий, стрункий чоловік похилого віку, не зважаючи на всі поневіряння та труди, зберіг світлий оптимізм. Він казав, що здавна займається ранковою гімнастикою, і саме це утримує його в формі. Він розпочав клопотання про дозвіл на виїзд, але довго не міг його отримати. Завдяки цьому мали ми при вівтарі гарну пару міністрантів. Франчішек і батько Збишека були майже одного зросту. Тимчасом о. Юліан закінчив богослов'я і отримав свячення. Потім він присилав приміційні образки. Нарешті, прийшли документи, і ми зі смутком попрощалися з паном Едвардом. Він привітав сина вже за пару місяців після відправи його Першої Божої Служби. Перший лист, який він написав до нас, був сповнений батьківської радості. Однак невдовзі трапилася трагедія. Збишек, тепер вже о. Юліан, захворів. Отець писав із занепокоєнням, неначе щось укриваючи перед самим собою. Наступні листи були більш ясними. Виявилася саркома – син лежить в лікарні – надія слабка, що буде жити. Зрештою, після короткого часу: Юліана немає. Не було жодного рятунку. Сестра-лікар чувала при ньому безустанку, вживаючи всі можливі засоби. Але все марно. У великих терпіннях він намагався триматися на дусі. В лікарні він до кінця відправляв богослужіння і сповідав хворих. Помер, як святий, через шість місяців після висвячення"
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Час на засланні тече нестерпно повільно. Навколо безкрайні степи, і їх обіймає таке ж безкрайнє, неозоре небо. Навесні суворий казахський степ перетворюється у різнокольоровий килим квітів. Отець Серафим часто виходить на довгі прогулянки. Тут хвилини, здається, спливають швидше і непомітніше, особливо коли в пам'яті один за одним виринають яскраві спогади з минулого. І тут особливо довірливими бувають розмови з Господом в тиші серця…
Нове життя, що прокинулось після довгої зими і тепер буяло під його ногами, захоплювало дух і дихало юністю. Хотілось сподіватись і мріяти, як колись, в молоді роки… Напевно, невипадково, починаючи наступну сторінку свого Щоденника, отець Серафим переноситься спогадами до Рівного – "до своїх" хлопців, які гуртувались навколо нього. Хоч вони були молоді за віком, але вірно тривали при ньому і разом з ним служили Ісусові. Серце отця Серафима було прихильне до молоді не менше, ніж серце святого Філіпа Нері, спомин якого відзначався напередодні – 25 травня. З ноткою зворушення і батьківської ніжності Серафим пише про гурт чорнявих та білявих хлопчиків, які часто товаришували йому при вівтарі чи в костельному хорі під час Літургії. Особливу прив'язаність отець мав до юнака на ім'я Збишек – наступного після Ганечки Динаковської неканонізованого святого з Рівного. Цей молодий талановитий хлопець, душа юнацького товариства та улюбленець парафіян, працював у туристичній компанії і нерідко допомагав отцю Серафиму в його душпастирських подорожах по Волині. Він відчув у своєму серці запрошення Ісуса йти Його стежками слідами св. Франциска Ассизького, а також велике прагнення стати священиком. Збишек вирішив подати заявку на отримання міграційної картки до Польщі, щоби вступити там до францисканського монастиря.
Спогади про Збишека свідчать про делікатність отця Серафима у дружбі. В особливо важливий момент розпізнання Божої волі і вибору призначеної Господом дороги Слуга Божий не схиляв молодого хлопця до того, щоби він вступив до капуцинів. Хоча, напевно, він був би дуже щасливим, якби Збишек так вирішив, оскільки, маючи такого чудового помічника, Серафим також отримав би в його особі співбрата в спільноті. І все ж таки Господні дороги були інакшими. Не маючи найменшої тіні жалю з приводу вибору свого юного товариша, отець Серафим оповідає про подальшу прекрасну і одночасно трагічну історію тепер вже не Збишека, а отця Юліана з Рівного, бо саме таке ім'я він отримав у Францисканському Ордені. Він помер, як святий, через шість місяців після рукоположення. Через невиліковну хворобу не судилося йому відправити хоча б одне богослужіння в рідному місті Рівне, в костелі свого дитинства і майже цілого недовгого життя...
Занурившись у спогади, отець Серафим не помітив, як швидко промайнув час. Він поглянув на декілька квітів на столі біля нього, які він зірвав по дорозі під час чергової прогулянки. Маленькі, скромні знаки воскресіння в природі – Воскресіння Любові, яка перемагає смерть… Боже Провидіння визначило отцю Юліану тільки 6 місяців священицького служіння. Але цього вистачило, щоби він помер, як святий! Боже Провидіння визначило отцю Серафиму 31-у річницю своїх свячень відзначити в цьому році у віддаленому казахському радгоспі Арикти – далеко від свого храму, від сім'ї та друзів, від спільноти братів і парафіян. В певному сенсі це також духовна смерть. Але Слуга Божий не перестає дивуватися незбагненній дії Господа в його житті, Який знову і знову відроджує надію і любов в його серці. Навіть тут, в цій вимушеній ізоляції, рахуючи дні відбуття свого покарання, він продовжує жити для тих, кого любить, кого носить в своєму серці і в спогадах і кого ніколи не перестає називати своїми…
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap, переклад і редакція с. Діна-Франческа Шабаліна OFS)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)