"30 травня 1966 р.
Альбін, однак, має рацію – степ неймовірний. Йдучи вранці на молебень, милуюсь смарагдовим простором, який нагадує колір пілястр з Ісаакіївського собору в Ленінграді. Неймовірна гра відтінків! Навіть білі і чорні цяточки корів на випасі не псують картини. Але в нашій хаті нічого не нагадує Зелених Свят. Тут переважає літургійний червоний колір. Бодай і свічки у нас червоні. Їх привіз з самого Ташкенту Шушкевич, який водить там свій фургон. Мушу подякувати йому, бо тепер чим рідший кожен прояв зичливості з боку поляків, тим той жест для мене дорожчий. Вчора я сподівався, що хтось приїде, адже і Чайковська, і Геля "грозились", тим часом була тільки Емма з Терезою. Владислав, мабуть, не радив їхати до мене. Може, знову боїться, що земля горить під моїми ногами. В будь-якому разі він завдав мені ведмежу послугу.
Вчора, звичайно, я був у Рівному і трохи в Корцю. Як там всюди зелено! Леон або Щупак привезли звідкись деревця, і вони стоять майже біля кожної лавки. Підлога чисто вимита, застелена очеретом, який називається якось по-іншому. Пречиста Марія не пожаліла квітів зі Своїх клумб.
З хору лине таємнича Єзекиїлова пісня про воду, що витікає зі святині. Алілуя. Визволені душі волають ще раз, як в резурекції [ред. – Великоднє богослужіння в Неділю Воскресіння Божого, поєднане з процесією навколо собору; символізує присутність Воскреслого Ісуса у Церкві та світі]: "Ти прийшов, жаданий" – і вирушає процесія. Йде Годлевський, підперезаний пурпурним поясом, із високим гарним хрестом. Поруч Щупак і хтось іще несуть свічки в підсвічниках. Потім дівчатка в білому зі стягами. Нові, гарні, нашиті на шовку образи коливаються на легкому вітрі: Антоній та Алоїзій, Терезка і Цариця Травня. "Вітаємо тебе, радісний дню", – співаємо ми, стоячи з Миколою, а люд відповідає рефреном: "Через Твоє Духа Святого Зіслання". Ось чого мені вчора бракувало в нашій скромній відправі. Я вже сам хотів заспівати те, що перше приходило на вуста, але німці завели щось по-своєму жалісним голосом. Потім була зупинка в центрі костела на розстеленій ковдрі: "Прийди, Святий Духу, прожени ворога з наших сторін". Чи вони чують? Може, десь там під хором хтось підслуховує, але й так нічого не зрозуміє з латинських слів, нарешті, просимо про мир: і незабаром зійшли нам мир.
В Корцю зазвичай було завершення Сорокаденного молебня. На пурпурному троні Цар Христос приймав скромні прояви вшанування від купки вірних через два дні, однак тепер невеличкий храм повний. Прибули зі Звягіля, Барсилова і далі від Ємільчиного. Ісус під балдахіном обходить заквітчаний зеленню костел. Наприкінці бриніть Te Deum. Чи це ще колись буде? Зішли Твого Духа – "і обновиш обличчя землі".
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
О. Серафим Кашуба в костелі в м. Рівне
Протягом року в Казахстані є лише короткий проміжок часу між суворими морозами та жагучою спекою, коли казахські степи буквально вибухають різномаїттям кольорів і відтінків. Жовтий, ліловий, червоний, смарагдовий, оливковий, салатовий, мармуровий, м'ятний, зеленувато-блакитний, яскраво- і темно-зелений… Перед Серафимом розгорнулася вся палітра дозрілої весни. Здавалось, що неозорий степ довкола Арикти довго готувався до цієї події, і тепер, у Зелені Свята, перед Зішестям Святого Духа, був вишукано прикрашений соковитою травневою зеленню і квітами.
Все це неймовірно тішить чутливу душу Серафима. Безсумнівно, для нього було би справжньою втіхою чекати на пришестя солодкого Гостя саме тут, посеред цієї недоторканої, величної краси, якби не гіркота усвідомлення, яка ні на мить не залишає його: він на засланні, неначе гілка, яку відітнули від дерева і закинули засихати далеко, геть на край світу. Якщо сказати комусь, що нині він в Арикти, ніхто не зможе навіть пригадати, де це.
Але й у засланні життя не припиняється. Не припиняється потік Божої любові. Ось і тепер тут, у цій глушині, у невеличкій хаті – "ізбі" – зібралось кільканадцять новонавернених, маленьке Ісусове стадо, і він, пастир їхніх душ. Вони зібрались, щоби чувати і кликати: "Прийди, Святий Духу!.." В той час, як довкола все буяє весняною красою, всередині їхньої таємної святині обстановка набагато скромніша. Однак і в цій простоті можна побачити приготування до урочистості. Тут переважає червоний колір, літургійний у цей день, так що звичайна і для сторонніх людей нічим особливо непримітна хатка зсередини немов охоплена полум'ям Святого Духа. Принаймні, так почало здаватись, коли запалили червоні свічки, подаровані отцю Серафиму його знайомим – паном Шушкевичем із Ташкенту, який довго розшукував його в степах. Ці свічки надали урочистого блиску кімнаті, де мешкав священик, і стали в ньому єдиним святковим елементом декору. Та чи зважає Святий Дух на особу чи оздоби? Адже для Нього набагато милішим є кожне серце, що очікує на Його прихід.
Отець Серафим не має і тіні сумніву в цьому. Протягом десяти днів разом із невеличким гуртом віднайдених і довірених йому Богом людей він ревно готувався до бажаної зустрічі, зітхаючи: "Прийди, Святий Духу!.. Вселися в серця убогих…" Він вперше чекав на Утішителя як вигнанець. Не раз йому доводилося бути втікачем, переховуватися і терпіти приниження, наражатися на явну небезпеку. Але цього року його П'ятидесятниця відбувається на засланні, далеко від своїх…
В той день щось прорвалось у серці Серафима. Ностальгія міцним потоком спогадів накрила його з головою. В пам'яті один за одним виринали яскраві образи з минулого, з тих часів його служіння на Волині, коли він був душпастирем у Рівному та інших волинських містах та селах. Особливо пригадувались йому Зелені свята у рідних парафіях. Зелений колір – це колір надії, тому костели в ці святкові дні прикрашені зеленими галузками, а підлога вистелена зеленим очеретом. До того ж ніколи не бракує квітів, які дбайливі парафіянки несуть зі своїх садочків. Спогади Серафима настільки виразні, що, здається, він знову все це переживає, як десять років тому. Знову бачить червону стрічку, якою був підперезаний пан Годлевський із розп'яттям у руках, білий колір сукенок дівчат, нові шовкові стяги, що майоріють від легкого вітру, розстелену посередині храму ковдру. Коли отець Серафим відправляв богослужіння в Корцю, навколо переповненої вірними святині неодмінно відбувалася процесія з Ісусом, Якого він ніс попереду в монстрації. Ісус, прихований під видом Хліба, йшов перед Своїм людом, що з'їжджався зі Звягіля, Барсилова, а також з околиць Ємільчиного – із Запруди, Медведово та Балярки. Такі рідні, кохані обличчя… Як добрий пастир, Серафим пам'ятає кожного з них. Він знає їхні імена і де вони живуть. Бо вони його. Вони Ісусові.
Торжественна процесія - о. Серафим з Ісусом в Пресвятих Дарах
Попри піднесеність та зосередженість на урочистості, отець Серафим цілком свідомий, що в костелі можуть бути присутні спеціально заслані агенти таємних служб радянської влади. Вони мають завдання підслуховувати розмови людей, записувати, що "ксьондз" говорить, з ким зустрічається, хто є його довіреним. Слуга Божий був свідомий, але не переймався їхньою присутністю – адже при Ісусі також був і Юда. "Чи вони чують?" Чи зможуть ці "джентльмени" з секретною місією розгадати слова молитви, в якій безпосередньо йдеться про них: "Прийди, Святий Дух, і виведи ворога з нашого краю". Не людей має на думці о. Серафим, але демонів, які спокушують і бунтують проти Бога і Його Церкви. "Прожени ворога з наших сторін" – моляться голосно вірні. Напевно, не розуміють ці слова ті, хто підслуховує, оскільки звучать вони на латині. Але демони добре знають силу молитви, яку безбройна Церква заносить до "Великого Вождя людських душ" – Святого Духа. Знають і тремтять зі страху перед закликом Божого народу.
Спогади зігріли серце Серафима. Тут, у далекому Арикти, він запрагнув знову пережити свій улюблений момент святкового богослужіння, коли разом з органістом Миколою Вишневським та всіма вірними вони співали в один голос "Через Твоє, Духу Святий, зішестя" і коли здавалось, що храм здригається від однодушного єднання в радості і надії на прихід обіцяного Утішителя. Однак невдала спроба заспівати разом з його новою паствою, яка здебільшого була німецького походженння, повернула Серафима в його нинішні обставини, в день 30 травня 1966 року…
Розлучений із своїми улюбленими парафіями в Україні, отець Серафим питає сам себе: "Чи буде це колись іще?" Чи він ще побачить знайомі і милі обличчя? Чи доведеться йому ще колись відправити в дорогих серцю місцях, в храмах у Рівному, Здолбунові, Корцю, Кременці, Сарнах, Городниці, Ємільчиному, Кривотині? Чи зможе він відвідати десятки маленьких, загублених в лісах Волині та Полісся сел? Отець Серафим глибоко замислився. І відповідь не забарилась: "Зішли Свого Духа – і відновиш обличчя землі". Останні слова чергового запису в Щоденнику були не безплідним жалінням за минулим. Це були слова надії, слова, народжені П'ятидесятницею.
"Зішли Свого Духа – і відновиш обличчя землі". На жаль, отець Серафим не дочекався часів духовної віднови своєї улюбленої, дорогої землі, не зміг побачити на власні очі свої парафії, які ожили і знову наповнені по вінця вірними. Він помер у 1977 році, за 12 років до початку (особливо в Радянському Союзі) "нового вилиття Духа" – вимоленого, виплаканого, вистражданого тисячами католиків та їхніми пастирями. Вірні з парафій, в яких служив Кашуба, нарешті піднялись із колін і зробили чималі зусилля, щоби Боже було повернуто Богові, і вони знову могли увійти до своїх храмів, відібраних радянською владою. У 1989 році відкриваються двері костела в Острозі, у 1991р. – в Сарнах, Рівному, Здолбунові, у 1994 році – в Корці. Ісусова отара витривала у час жорстоких переслідувань, не зламалась, не втратила віри. Все знесла і залишилась вірною Христу. Це було також плодами ревних молитов і невтомного служіння її пастерів, таких, як Слуга Божий Серафим. "Зішли Духа Твого" – молився він у 1966 р. І з надією чекав, хоча нічого не вказувало на те, що момент віднови настане. Він непохитно вірив в те, що Божа міць є більшою за людську злість і диявольські інтриги. "Зійшли нам мир, обтяженим і спраглим", – молився Слуга Божий. І Господь почув його молитву і виконав у свою пору.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap, переклад і редакція с. Діна-Франческа Шабаліна OFS)
Примітки: Звягіль (Zwiahl) - до кінця XVIII століттяце була старовинна назва міста Новоград-Волинського в Житомирській області.
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)