"1 червня 1966 р.
О Серце Ісуса, в Тобі шукаємо притулку в утиску, недолі. Сьогодні зранку мені хотілось співати. І то на ту трішечки світську мелодію, яку я чув в Олеську. Хотів я навчити німців, адже в них також є подібна пісня, але вони почали заводити по-своєму. Нехай собі співають, як хочуть, аби тільки ми могли урочисто відправити червневі богослужіння. Сьогодні було ледве 8 осіб, бо, може, не знали, що ми вирішили сходитись рано вранці, а іншим перешкоджають праця і господарство.
Яка була моя перша зустріч із Серцем Ісуса? Пам'ятаю, що сильне враження на мене справило життя св. Маргарити Марії, яке я знайшов між книжками, принесеними від о. Іннокентія. Той добрий отець, якого ми називали "Три кроки через костел", бо в нього була нервова хода, справив для мене справжнє духовне свято. Ймовірно, вже тоді він бачив у мені книжкового хробака. Були там різні всячини: якісь подорожі, біографії, але найціннішим були "Об'явлення" та "Місяць Червень" Кс. Смоліковського, з яким я довго не розлучався. Може, також невипадково пані Косткєвічовна в нагороду за старанність подарувала мені гарний образочок Серця Ісуса. Такий самий тепер має Софія в Здолбунові. Скільки разів я дивився на нього, стільки разів пробуджувалось в мені розчуленість від дитячих років. Оправлений у вишневу рамку, той образок висів у домі над моїм ліжком. Де він тепер?
І все ж таки найбільше пригадується мені тепер лікарня св. Софії. Якось через рік після трагічної смерті Юзя всі ми захворіли на скарлатину. Спочатку, здається, Мариська, потім Янка, а в кінці, але вже найсильніше, я. Стан був важкий, бо долучилось ще й запалення нирок. Нічого з того не пам'ятаю, тільки те, що мій сусід поруч помер і його тихо винесли. Зі мною мусило також бути погано, якщо до ліжка допустили Татуся. Він похилився наді мною, і я почув його виразний голос: "Сину, тепер все буде добре, бо я присвятив тебе Серцю Ісуса". До цих пір не знаю, чи це було вписано до Апостольства Молитви, чи були якісь особливі постанови. Здоров'я насправді поверталось. Перебування в лікарні продовжувалось. Щодня ми нетерпеливо чекали результатів аналізу. Навіть пам'ятаю, що вже був за брамою лікарні у лікарняному халатику з наміром втекти.
Ті дитячі, а пізніше червневі спогади можна би плести довго – через Краків з процесією з Ринку на Веселу, Розвадів, інтронізацію у молодої пари, Корець, Рівне зі статуєю перед храмом. Всюди те саме – любляче, турботливе, повне любові Серце Ісуса. Ще один погляд на напис, розміщений на стіні: "Heiliste Herr Jezus beschütze unsere Familie" ("Господь Ісус захищає нашу родину"), а над ним солодко усміхнений Ісус немов говорить: "Я сплю, та не спить Моє Серце".
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Непомітно промайнула перша весна заслання отця Серафима до Казахстану. Попереду за вироком ще чотири роки відбування покарання за "волоцюжництво". Ніхто не знає, як довго йому ще доведеться бути тут, у загубленому посеред безкрайніх степів радгоспі Арикти. Не зважаючи ні на що, отець Серафим продовжує своє апостольство навіть у вигнанні, але при цьому часто замислюється над тими обставинами, в яких він опинився. Бувають навіть хвилини, коли смуток чорною тінню насувається на його серце. Однак не в цей перший день літа, бо для засланого священика він позначений невимовною радістю, яка сягає своїм корінням далекого дитинства і супроводжує його протягом всього життя. Це перший день червня – місяця, який за традицією присвячений вшануванню Пресвятого Серця Ісуса. У розпалі найбільшої духовної посухи Воно залишається для отця Серафима Джерелом Божої любові – до тих, хто залишився далеко, і тих, кого ставить Ісус тепер на його дорозі; до тих, хто не перестає заносити свої молитви за нього, і тих, хто виголошує наклепи і переслідує.
Цю особливу любов до вшанування Найсвятішого Ісусового Серця Серафим виніс ще з батьківського дому. Тоді маленький Алойзи разом з батьками і рідними сестрами та братом брав активну участь у житті місцевої капуцинської парафії у Львові-Замарстинові. Його батьки – Кароль та Анна Кашуба – були світськими францисканцями і відзначались живою вірою та щирою побожністю. Їхню родину дуже часто можна було побачити у замарстинівському парафіяльному храмі. Кароль Кашуба мав особливе служіння – він неодноразово вів молебні хресної дороги, Розарію та інші молитви. Юзеф, старший брат Алойзи, до своєї трагічної загибелі служив при вівтарі міністрантом. Алойзи виростав в атмосфері любові і відданої турботи один за одного. Він вбирав в себе, як губка, щиру віру батьків і з прикладу їхнього життя відкривав для себе скарби Божої любові.
В його делікатній, чутливій душі поступово визрівала глибока любов до Господа. Занурюючись у спогади минулого, Серафим згадує в своєму Щоденнику перше знайомство з культом Найсвятішого Серця. Це відбулось тоді, коли до його рук потрапив життєопис та об'явлення французької монахині й містички св. Маргарити Марії Алакок. В цих декількох об'явленнях Господь Ісус представив їй своє Серце, яке любить людей і прагне їхньої любові, але у відповідь зустрічає холод невдячності та байдужості. Ісус прагнув, щоб Маргарита стала тією, хто розпочне поширення Його послання любові до людей. Господь сам вказав, що хоче свята у п’ятницю після октави Божого Тіла. Тим, хто вшановуватиме Його Серце, Він обіцяв необхідні кожному в його стані благодаті, мир у сім’ях, потіху в сумну годину, своє благословення у справах, швидкий духовний розвиток, а крім того – обіцяв, що не помруть у безблагодатному стані й без Таїнств ті, хто дев’ять місяців поспіль ушановуватиме Його Серце по перших п’ятницях місяця.
Для вразливого хлопчика це були не менші одкровення, ніж для святої –"улюбленої учениці" Найсвятішого Серця Ісуса. Здається, що так само, як і для Маргарити, Ісус помістив в його грудях маленьку іскорку найпалкішого вогню Його любові, яка з роками не згасала навіть у найскладніші моменти випробувань у самотності, переслідуваннях, несприйнятті, погрозах. Дивним чином "любляче, турботливе, повне любові" Серце Ісуса берегло життя Серафима для виконання важливої місії від Бога. Найбільш яскравим моментом для нього було чудесне одужання від хвороби в дитинстві, яка для слабкого здоров'ям Алойзa неминуче закінчилась би смертю, якби не ревна молитва його батька – "татуся", як він його ніжно називає – та присвячення його Найсвятішому Серцю Ісуса. "Сину, тепер все буде добре, бо я присвятив тебе Серцю Ісуса". Кароль Кашуба не сумнівався в міці Ісусової любові. Він беззастережно вірить – "все буде добре". Для Алойзи це був один з найважливіших уроків віри. Здається, що це глибоке переконання в Божій любові ніколи не переривалось в його житті.
Все буде добре, бо Серце Ісуса не припиняє палати любов'ю і освітлювати кожну хвилину життя. Все буде добре – попри важкі вибори і сумніви, попри темряву і безнадію історії, куди він покликаний занести іскорку палаючого любов'ю Серця Ісуса. Все буде добре – у цьому вигнанні, у віддалені від найрідніших, без храмів і свободи віри, думок та прагнень. Все буде добре – бо сьогодні Ісус знову збирає своє маленьке стадо у невеличкому Арикти. Збирає, щоби словами закоханого з Пісні пісень утішити улюблених дітей Своєю присутністю та безустанним чуванням над ними: "Я сплю, та не спить Моє Серце"…
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap, переклад і редакція с. Діна-Франческа Шабаліна OFS)
О. Серафим Кашуба разом з батьком та сестрою Марією
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)