"13 червня 1966 р.
Хіба не св. Антоній випросив мені цей спокійний, безтурботний день? Рано вранці я довго молився зі старим отцем Мартином із Кохему, який своїм великим "золотим ключем" відкриває всі небесні замки. При цьому я розказав про наш рівненський відпуст і рештки парафії у сльозах. Несподівано спало мені на думку піти до лікаря і показати йому справу мого чабанування. У мене болить серце, спина, а особливо ноги немов свинцеві. Молодий лікар замислився, потім почав сумлінно обстежувати. В результаті виявилася гіпотонія. Він призначив десятиденне лікування – уколи. Можна спокійно братися за книжки, яких стає все більше. Вже навіть не хочу думати про минуле, хоча цей день щедрий на спогади.
Очі злипаються, фантазія спить, як дитина, заколихана добрим голосом матері, а в серці – благий спокій. Дивлюсь на маленьку фотографію, не знаю ким вислану мені, і здається мені, що Він при мені – з Божою Дитиною на одній руці – з хлібом в іншій".
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
"Хіба не святий Антоній випросив мені цей спокійний, безтурботний день?.." Для отця Серафима немає жодних сумнівів у тому, що в цей особливий день – у спомин великого святого – несподіване затишшя думок і почуттів не було лише випадковістю чи простим збігом обставин. Навіть у безрадісному засланні з його одноманітним перебігом життя і непевністю в майбутньому бувають чудеса. Особливо для тих, хто з довірою чекає на них. А на них Серафим чекав завжди. Він з дитинства мав духовну дружбу із святим Антонієм, спочатку виростаючи при францисканській парафії у Замарстинові, а потім на капуцинській дорозі слідування за Христом та під час довгих років служіння пастиря при храмах св. Антонія в Рівному та Корці на Волині.
В цей день – 13 червня 1966 року – він був далеко від рідного дому та дорогих серцю парафій. "Якщо прагнеш допомоги – йди до Антонія" – звучали в його серці слова літургійної пісні. Зовсім нещодавно в цей день її співала в один голос велика многота вірних, які збиралися на храмові відпусти, доки не були закриті костьоли. Сьогодні в серці залишились лише спогади й глибокі зітхання з туги за благодаттю минулих часів...
Останні дні він відчував внутрішню напругу: декілька місяців життя на засланні були часом звикання й поступового відновлення свого таємного священицького служіння. Та останнім часом повітря навколо нього немовби наелектризувалось – влада знову зацікавилась невгамовним "служителем культу". З дня на день його могли знову арештувати, розпочати нові розслідування та застосувати чергові обмеження у діяльності. І тоді – що буде з тими новими людьми, яких Господь допоміг йому з таким трудом віднайти?.. Що буде з його маленьким стадом?... Тривожно було отцю Серафиму, однак у день святого Антонія його серце сповнилось миром і внутрішньою радістю.
"Знаю, святий Антонію, що ти заступаєшся за мене і згадуєш моє ім'я перед Богом", – вів свою мовчазну розмову отець Серафим. Ранішня молитва псалмами та медитація – як у монастирі – швидко утихомирюють тривожні думки попередніх днів. Книжка отця Мартина з Кохему, капуцина з Німеччини, є незамінною духовною розрадою для засланого священика. Вона підносить думки до неба й підтримує доброю духовною настановою. Можливо, її прислали отцю Серафиму поштою з України, або хтось із довірених вірних особисто привіз йому в Арикти, чи нові парафіяни-німці щедро поділилися з ним. Під час молитви Кашубі прийшла несподівана думка – звернутися до місцевого лікаря, щоби шукати в нього допомоги. Підтвердження наявності хвороби й відсутності достатніх фізичних сил могли сприяти відмові від виконання обов'язків чабана.
Цю роботу вигадали для священика в районній міліції. Вочевидь, така "турбота" з їхнього боку означала лише одне – якомога швидко й надійно позбутися небажаного "пастора". Таке рішення було наслідком його нещодавніх клопотань до Москви і наполегливого шукання справедливості. Отець Серафим розумів, що виступає проти Голіафа і що пошук правди на вищих рівнях був справжнім шаленством і безглуздістю, оскільки нижчі рівні були лише віддзеркаленням того зла, яке в цій країні панувало повсюди. Вперше він звернувся до радянської влади у 1958 році, коли рішенням місцевої влади його позбавили можливості виконувати служіння священика в Рівному. Ефект від написання скарги на місцеві органи влади можна було передбачити: після декількох тижнів йому було заборонено проживати в цьому місті. Три місяці тому назад, коли він їхав з новою скаргою від імені католиків Казахстану, які зазнали несправедливого ставлення з боку місцевої влади, він був безпідставно арештований і засланий до Арикти. Тепер подібний сценарій влада виявляє у відповідь на наступнуий лист о. Серафима до Москви, в якому він поскаржився на місцеву казахську владу. Він розумів, що наражається на незадоволення, що полегшення не буде і що, ймовірно, це тільки ускладнить його становище.
Відповідь зі столиці не змусила довго чекати. Вищі посадовці такого не прощають, тому одразу відреагували на неприпустимий "безлад" та явне упущення "низів": "Куди ви дивитесь? Чим ви там займаєтесь на місцях? Як це можливо, що священик, та ще й засуджений, так нахабно наважується виступати і підіймає галас аж в столиці? Відгородити його від людей, зменшити коло його активності та зустрічей з людьми". А далі – в зворотньому напрямку: наступними - нижчими сходинками й ланками радянської системи. Тепер "справедлива рука" "справедливої" радянської влади нарешті має досягти "нахабного" священика. І ось міліція в районі отримує відповідні вказівки: "На чабана його, подалі від людей та можливості будь-якої релігійної діяльності".
"О святий Антонію, нехай нас охороняє Твоя молитва". Здається, сьогодні прохання отця Серафима, яке він часто любив повторювати, було вислухане. Несподівана думка про лікаря пробудила в ньому надію на добрі переміни. Скарги на погане почуття, які відповідали дійсності і зовсім не були надуманими, співчутливе серце уважного молодого лікаря і підтвердження проблем зі здоров'ям дали отцю Серафиму шанс на звільнення від непосильної для нього роботи та виконання рішення міліції. Йому призначили 10-денне лікування з уколами. Хіба це не маленьке чудо великого святого – Антонія Падуанського? Отець був задоволений результатом, оскільки це означає, що найближчим часом він залишиться зі своїми і зможе служити їм як священик. Крім того, він буде мати час на свою улюблену справу: в Арикти поступово зібралась маленька бібліотека книжок, які його друзі чудодійним чином дістають і передають для нього. Тільки б не було ревізії, щоби їх знову не забрали…
Сьогодні отець Серафим відчуває особливу присутність святого Антонія. Маленький образок з його зображенням, який він знайшов в одній із посилок, нагадує про те, що Бог не залишає його. Він – з ним. Мирно споглядають на нього з іконки спокійні очі Антонія. І він почувається, як дитина на руках матері – затишно і безтурботно: "Я втихомирив і заспокоїв мою душу, немов дитятко на руках у матері своєї, немов дитя – душа моя у мене. Надійсь, Ізраїлю, на Господа віднині і повіки…" (Паслом 131).
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap, переклад і редакція с. Діна-Франческа Шабаліна OFS)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)