"4 серпня 1966 р.
Хотілося б закричати разом з Іллею: "Досить, Господи! Візьми мою душу!", – але немає навіть ялівцевого куща, де можна було б сісти й прагнути померти. Надворі моросить дощ, немилосердно смутно, а я дивлюся бездумно у вікно і бачу, як так само немилосердно руйнуються всі прекрасні плани. Одна лише райдужна ніч в Дж[ангіз] К[удуку] має залишитись, можливо, надовго, найприємнішим спогадом ариктинського періоду. Антон викликав таксі, яким ми повинні були дістатися до Жентеке, коли приїхала Роза. Вчора вночі за мною приїжджала міліція, ніби з області. Я негайно пішов до поліклініки. За хвилину з’явилися двоє міліціонерів і підійшли до мене. Один з них представився, що є комендантом віддаленого за 300 км радгоспу, куди мене мають переселити. Я посилався на скаргу до прокуратури і на здоров’я – але тепер не допомогло. Адже там теж живуть люди. Найгірше було те, що Роза забрала всі речі. Завтра Перша П’ятниця, а Літургію не можна буде відправити. Навіть бревіарію не маю, тільки розарій, як колись у в’язниці. Так розпочинається шостий місяць".
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Коментар:
В день виїзду до Жентеке йшов дощ. Антон замовив спеціальну машину, щоби разом з отцем Серафимом доїхати до віддаленого на 40 км від Арикти села, де раніше домовились про зустріч. Однак дощова погода в Казахстані перетворює дороги на майже непрохідні маршрути, і для о. Серафима це означає, що він не відвідає парафіян, які чекають на Святу Літургію. Завтра Перша П’ятниця, але через непреривний дощ цей детально опрацьований план проведення п’ятничного набоженства у трьох селах обертається нанівець.
«Надворі моросить дощ, немилосердно сумно, а я бездумно дивлюся у вікно і бачу, як так само немилосердно руйнуються всі прекрасні плани». Смуток, який огортає душу о. Серафима, викликаний неможливістю дістатися до віруючих. Він дуже прагне принести їм Ісуса в Таїнствах і шкодує, що цього не відбудеться. Глибоко переживаючи неможливість бути зі своєю паствою, священник пригадує слова молитви пророка Іллі, якою той звертався до Бога в хвилини труднощів та самотності: «Досить вже, Господи! Візьми мою душу!» (3Цар 19:4). Правдивий смуток з приводу неспроможності виконувати Божі діла чинять з о. Серафима Божого чоловіка, подібного до пророка Іллі.
До смутку засланого додається ще й легка тривога, адже пані Роза передала йому інформацію, що вчора приїжджала за ним з області міліція. І треба було ж так статися, що саме в цей час о. Серафим перебував в іншому місці, святкуючи відпуст Порціункули. (На полях щоденника Серафим зазначає, що покинув місце свого заслання без дозволу. Тому неважко здогадатися, що це може потягнути за собою неминучі додаткові клопоти і негативні наслідки для нього.) Сьогодні Кашуба повинен зустрітися з міліцією, щоби якось виправдати свою відсутність. Заради більш-менш вірогідного алібі і хоча б якогось виразного оправдання він напочатку пішов до місцевої поліклініки. Проте за якийсь час – напевно, поінформовані пані Розою чи Антоном – міліціонери знайшли священника і в поліклініці, щоби повідомити про те, що вони мають наказ переселити його в інше село. І це буде для нього нове місце відбування покарання заслання – приблизно за 300 км від Арикти. Може, хтось передав міліції факти підпільної діяльності засланого священника, а може, з самого початку влада планувала зробити все можливе, щоби Кашуба не міг пустити коріння і розгорнути свою діяльність і таким чином був би під постійним наглядом і контролем. Але, здається, в той момент о. Серафима турбує не це нове місце заслання, не нові задуми влади, адже куди б його не заслали – «там теж живуть люди», яким він зможе принести Добру Новину про Ісуса. В ту мить Серафима непокоять зруйновані плани відправити Євхаристію, бо, як він пише, Роза забрала все літургійне приладдя, необхідне для Святої Літургії, побоюючись, що міліція їх конфіскує. Біль і тривога Кашуби посилюються через усвідомлення того, що завтра Перша П’ятниця – такий важливий день для засланого священника, а він – немов «обезброєний» Роза також сховала його бревіарій, звідки він черпав натхнення й читав Слово Боже, з яким майже ніколи не розлучався. Ситуація повторювалась: пів року тому, коли отця Серафима несподівано заарештували, він мав у порожній кишені, як і тепер, лише розарій.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)