«6 серпня 1966 року.
Я все ж таки роздобув квиток і тепер я в Аршатинську. Взагалі, розпочинається цікаво. Передусім дарма я журився за Сашу, тому що в аеропорту він взагалі не з’явився і до Аршатинська з моїми речами ще не приїхав. Крім того, те, що він говорив про радгосп, навіть на перший погляд здається перебільшенням. Аршатинськ взагалі нічим не відрізняється від Арикти. Різниця хіба що в тому, що навколо немає вод, лише невеликі пагорби, на яких, напевно, випасають овець. В «канторі» обіцяли знайти помешкання, проте я марно чекав аж до закриття. Спробував там шукати німців. Здається, що католиків немає зовсім, і взагалі немає старших людей, сама лише молодь. Найстаршим виявився той водій, до якого мене направили. Молода пара з дітьми. Вони прийняли мене, і я розповів їм свою історію. Олександр з Арикти – їхній друг або якийсь родич. А зараз, може, найцікавіше. В самому кінці села підносяться доволі цікаві чорні стіни мечеті, увінчані трьома куполами. Я подумав, що вона діюча і вони мають муллу. Де там! Вхід заблокований, всередині засипаний щебнем, це схоже на нову, недобудовану будівлю. Раптом з'являється думка: може, зробити з цього костел? Хоча б одному, незнаному тут Богу?»
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
с. Аршатинськ сьогодні (Аршати́ — село у складі Катон-Карагайського району Східно-Казахстанської області Казахстану)
Коментар:
Події останніх двох днів у житті отця Серафима, схоже, відбуваються в прискореному темпі. Міліція приймає рішення переселити засланого священника в інше село – в Аршатинськ (сьогодні – Аршати), яке у порівнянні з Арикти здається ще більш ізольованим, без найменшої можливості зустрічі з вірними.
Вже завтра Серафим буде на новому місці заслання. Час відбування покарання в Арикти наближається до завершення. Ще остання Літургія на світанку – і виїзд в аеропорт. Комендант Саша, відповідальний за супровід та доправлення о. Серафима на нове поселення, не цікавиться в'язнем і вирішує свої справи. Він настільки не переймається своєю місією конвою, що навіть не приїжджає на домовлене місце – в аеропорт, щоби там вирішити всі формальності, пов'язані з перельотом вигнанця. А о. Серафим, слухняний розпорядженню, намагається купити квиток на літак і без міліціонера вилітає до Аршатинська. Ймовірно, його думки снують довкола тих, кого він змушений залишити без духовної опіки. Він – пастир, узятий від своїх овець. Чи зустрінуть вони ще колись у своєму житті священника? Можливо, їм буде дана така благодать від Господа, а можливо, й ні. У Казахстані немає священників, які мають від влади офіційний дозвіл на священницьку діяльність, окрім отця Владислава Буковинського, який служить у місті Караганда. Іноді буває, що якийсь священник із Литви, Латвії чи України відвідує Казахстан зі своїм пастирським служінням. Однак такі візити є незаконними та підпільними. Чи зможе він дістатися до своїх хоча б на одну коротеньку ніч з Євхаристією та сакраментальним служінням? Чи віднайде їх у тому широкому казахстанському степу – тих кілька десятків католицьких родин, розкиданих по різних казахських селах та хуторах?
На місці ніхто на нього не чекає, тому що ніхто не знає про приїзд засудженого на висилку. Отець Серафим йде до будинку місцевої влади; там вони повідомляють, що шукатимуть для нього житло, але, як пише Кашуба, «даремно я чекав аж до закриття». Ці обставини змушують його шукати притулку на ніч. Перш за все він намагається з’ясувати, чи є в Аршатинську хоча б одна німецька родина. Така зацікавленість не була випадковою, адже у цих широтах католиками найчастіше були громадяни Польщі чи Німеччини, які були вислані радянською владою з місць свого історичного проживання як вороги народу найчастіше у ще незаселені землі Казахстану. Від людей, яких Серафим зустрічає, він дізнається, що в селі німців немає. Отже, немає тих, кого б він міг гуртувати, як свою нову паству.
Мечеть (мешіт) у віддаленому Казахському селі, подібна до тієї, яку побачив в Аршатинську о. Серафим Кашуба
Як би там не було, насувається ніч, а він ще немає даху над головою. Тож іде від хати до хати і просить людей про притулок для нього в їхньому домі. Ось тепер в його житті дослівно виконуються слова Ісуса, звернені до Своїх учнів: «Лисиці мають нори, птахи небесні – гнізда, Син же Людський не має де й голови прихилити» (Лк 9,58). Невідомо, скількох людей отець Серафим просив про пристанище, від скількох дверей відійшов ні з чим. Врешті на ту ніч його прийняла молода пара. Можливо, завтра комендант Саша приїде з його речами, виконає необхідні формальності, і для священника-вигнанця знайдеться кімната у когось вдома.
Під час обходу Аршатинська увагу отця Серафима привертає будівля мечеті, яку він помічає на околиці радгоспу. Якщо є мечеть, значить у селі є група ревних послідовників пророка Моххамеда. Напевно, їм знадобилося чимало рішучості та мужності, адже вони не побоялись побудувати храм навіть під час переслідування всіх релігійних конфесій, у тому числі й мусульманських. Отець Серафим вражений побаченим. Вид храму надзвичайно зачаровує його. Той факт, що це ісламська мечеть, не має великого значення для нього, оскільки він одразу починає мріяти і будувати в голові плани на майбутнє: «...Може, зробити з цього костел? Хоча б одному, незнаному тут Богу?»
Храм, хоч і не католицький, але побудований на славу Божу, здається, зачіпає вигнанця до глибини душі. Так давно він не бачив такої картини. А він доволі надивився на зачинені святині, часто закриті прямо у нього на очах, як це було у Рівному в 1958 році. Тепер на його шляху опинився цей храм, який будується з нового фундаменту! Тому всі нові враження, пов’язані з переселенням, тьмяніють у порівнянні з цим відкриттям, тому отець Серафим записує в своєму щоденнику, що вхід до мечеті є для нього«найцікавішою» подією дня.
Відвідуючи мечеть, він, мабуть, привернув увагу місцевих мешканців, які не могли не помітити таку особливу зацікавленість прибульця. Однак Серафим вже цим не переймається. Завершується свято Преображення Господнього і завершився перший день його перебування в Аршатинську. Перший день на чужій землі, проте посеред людей, які вірили в Бога, хоча по-іншому, ніж він.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Віддаленість с. Аршатинська (Аршати) від Арикти, де відбував заслання о. Серафим
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)