"29 квітня 1966 р.
З учорашнього дня обривається моя ниточка. Я якраз хотів розповісти історію про повстання узбеків та моїх нових овечок, коли прийшов лист від Миколи. Тепер вони вільно мандрують, як я колись – по Гречанах, Городку, Китайгороді, можливо, також будуть і в Мовчанах, куди мене хотіли забрати. Отець Кучинський працює в Барі та двох інших парафіях, отець Джепецький – в Шаргороді. Мені, в свою чергу, нав’язливо пригадуються прочитані вранці слова: «Всяку гілку, що не приносить плоду, відітну». Яка ж загрозлива пересторога. Але далі – повні втіхи слова: «А всяку, яка приносить плід, очищу, щоби більше плоду принесла».
Потім прийшла посилка від Софії. Чи вони серйозно думають спорядити мене на декілька років? Вона купила нові штани, якусь білизну та різні речі. Але чому Софія не написала, що померла Баранська, а Мединський помирає?
Нарешті приїхала Марія, а з нею ще троє: Георгій, Катя і Міла. Я вже й не сподівався на це, особливо побачити Георгія, але добре, що він приїхав, бо він поїде до Львова. Були ми разом на цвинтарі. Це вже не була прогулянка на самоті, як це було раніше. Приходили жінки з дітьми хреститися, тому що мої сестри розпочали апостольську працю. Я охрестив одну дівчинку, але контакт був налагоджений. Сьогодні на Святій Літургії вперше було дев’ятеро. Грегор (Георгій) служив в комжі – але співати не можемо, тому що крізь стіни все чутно, а там живуть чужі".
(Уривки зі щоденника "Strzępy" о. Серафима Кашуби OFMCap)
Лист від Миколи несподівано перервав хід розповідей отця Серафима Кашуби про його становище і життя на засланні в Казахстані. Отримані новини пробудили в ньому давні спогади часів його служіння на Волині у 1943 році. Микола повідомляв, що релігійна ситуація в Україні дещо покращилась, оскільки вірні могли вільно відвідувати римсько-католицькі храми. Деякі з них мали своїх священників. Так, в листі згадуються імена отця Броніслава Джепецького та отця Юзефа Кучинського - давніх друзів отця Серафима з часів другої світової війни. Можливо, і для нього, Серафима, віднайдеться місце в одній із цих святинь. Зі змісту листа Миколи зрозуміло, що парафія в селі Мовчани добивалась дозволу з боку влади, аби запросити до них на постійне служіння отця Серафима. Це, звичайно, непроста справа, але в серці засланого священника зажевріла надія на кращу долю. Він тихо мріє про переміну в долі, про повернення до вірних, про можливість вільного виконання своєї місії.
У той же час Слугу Божого не покидає думка про те, що час його заслання є часом очищення намірів серця та зростання у довірі Ісусу, щоби він міг принести ще кращий плід любові і відданості Господу у своєму служінні. Слова з 15-го розділу Євангелія від Йоана про очищення виноградної лози бринять в його серці, як серйозне застереження, але одночасно вони несуть світло надії. Не може не вражати те, як о. Серафим чує Слово Боже та приймає його до себе. Це слово торкається його серця. Чуйне вухо серця Слуги Божого чує, що золото переплавляється у вогні випробувань для того, щоби сяяти чистим сяйвом святості, і Бог – правдивий Виноградар його життя – поводиться з ним, як зі справжньою виноградною лозою, заради майбутніх плодів. Він очищає з великою любов’ю, хоча не завжди легко дається усвідомлення того, що ці очищення також є проявом Його любові.
Окрім листа від Миколи отець Серафим отримав також посилку від однієї з парафіянок – Софії з Рівного. Вона прислала те, що, на її думку, було необхідним для засланого священника – деякий одяг та інші речі. Проте для о. Серафима це не мало великого значення, адже він завжди жив скромно та просто, як францисканець-монах. Більш важливим для нього було довідатися про своїх вірних друзів і парафіян. З інших листів він знав, що хтось із них хворіє, а пан Мединський майже при смерті. Однак Софія нічого не повідомляла про них. Це засмучувало серце Серафима, адже, хоча й на відстані, він продовжував жити своєю парафією в Рівному і перейматися долею кожного. Ізоляція заслання, відстань, неможливість бути присутнім не могли стати перешкодою для ревного серця пастиря, який був готовий віддати своє життя за своїх овець.
Найбільшою несподіванкою для отця Серафима були відвідини Марії Майхер з Красноармійська та ще трьох інших його знайомих із Казахстану. Особливою радістю для нього було побачити посеред них Георгія, оскільки Слуга Божий сподівався, що той зможе поїхати до Львова з важливим завданням, яке не можна було вирішити через листування. Який добрий Господь! Це Він посилає на допомогу вірних друзів, справжніх Своїх учнів, яким можна довірити свою долю та справи Ісуса. Ці гості начебто «екіпа місіонерів», які одразу ж розпочали апостольську справу в радгоспі, куди був засланий Кашуба. Бог благословив, і вже наступного дня після їхнього приїзду прийшло декілька жінок із дітьми, щоби охрестити їх. Хоча охрещено було лише одну дівчинку, проте перше знайомство уже відбулось. Отець Серафим тішився тим, що вперше його нова парафія в Арикти зібралася на в такій великій кількості – на Службу Божу прийшло дев’ятеро. А ще місяць тому тут не було жодної людини.
Однак чуйність потрібна і надалі. Потрібно бути обережним, тому що за стіною живуть не наші… Поки що не наші.
(Розважання та коментар брат Казимир Гузік OFMCap)
Молитва за заступництвом Вельмишановного Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)