8 серпня 1966 р. «Отець Серафим відчуває жаль, що у подібному середовищі, в якому живе ця родина, мабуть, ще дуже довго не будуть думати про те, щоб охрестити своїх дітей, оскільки батьки дітей взагалі не думають про Бога. Цей смуток, народжений глибоко в серці о. Серафима, розкриває його чутливу душу, її болі й тривоги...»
7 серпня 1966 р. «Я ще ніколи не відправляв такої «суми» [ред. – центральне богослужіння в неділю]. «Які любі Твої оселі, Господи Сил». Слова псалму звучали, немов глузування, якби не цей хрест – вгорі над куполом – дві перехрещені балки...»
8 липня 1966 р. Серафим, як справжній Добрий Пастир, страждає з приводу втрати кожної овечки, коли людина сходить з Божої дороги. "Кожна душа дорога"...
11 червня 1966 р. Спадає мені на думку, що Анна та інші духовні дочки та сини отця Серафима мали глибоке розуміння того, наскільки важливим є проголошення Ісуса невіруючим людям. Якими б не були важкими часи, важливо не лише зміцнювати власну віру, але й проповідувати спасіння в Ісусі тим, хто не знає Господа...
Отець Серафим згадує, що виїзд на деякий час і перебування за стінами монастиря, а також далеко від чернечої родини був погоджений з настоятелем, який на той час був у Львові. Однак, як виявилось, тимчасовий душпастирський виїзд на Волинь для підтримки священиків та вірних, які опинились у скрутних обставинах, обернувся для Слуги Божого на довготривале, багаторічне перебування за межами монастирської спільноти. Цього о. Серафим не узгоджував з вищим настоятелем капуцинів.
29 квітня 1966 р. Наступна сторінка щоденника розпочинається від давніх спогадів з 1943 року з волині. Однак лист від Миколая перервав записи о. Серафима та новини з листа заполоняють його думки. На Україні уже можна вільно відвідати Римсько-Католицькі храми. В тих, які не закриті є священики і можливо для нього буде місце в одному з них...
Отець Серафим часто відвідував католиків у місті Кокшетау. Столик служив вівтарем, а тумбочка для образів - підставкою під час відправи Святих Служб...