«7 серпня 1966 р.
На вузькому вікні сиділа якась пташка і споглядала на дивного гостя. Але й вона відлетіла, і я залишився один. Можливо, зі щілин та вибоїн у чорних стінах дивилися приголомшені душі послідовників Пророка. Я ще ніколи не відправляв такої «суми» [ред. – центральне богослужіння в неділю]. «Які любі Твої оселі, Господи Сил». Слова псалму звучали, немов глузування, якби не цей хрест – вгорі над куполом – дві перехрещені балки. Приміщення всередині розділене на три частини: щось на зразок тамбуру, далі подоба центральної нави [ред. поздовжня або поперечна частина простору монументальної споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою] і, нарешті, круглий, розділений двома дверима пресвітерій [ред. в католицьких храмах простір між навою та престолом]. Мені не вдалося побудувати вівтар, але можна було розставити все у віконній ніші. «Адже й горобець знаходить собі гніздечко». Я хотів співати, але голос не слухався мене».
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Коментар:
Виїжджаючи з Арикти, отець Серафим взяв із собою речі, необхідні для відправлення Святої Меси. Якби хтось забажав би обшукати його в ту мить, він міг би наразитись на небезпеку втратити цей дорогоцінний літургійний посуд, але він ризикнув. Саме по собі літургійне приладдя не мало великої матеріальної цінності, але якщо б його конфіскувала міліція або о. Серафим десь його випадково загубив, то він втратив би можливість відправляти Святу Месу. А він не міг і навіть не хотів уявити собі й дня без Євхаристії. В дійсності це були його «особисті» речі, нічого іншого він не брав із собою. Комендант Саша досі не приїхав з іншим скромним багажем вигнанця, але отець Серафим, здається, не дуже переймається цим, бо його явно поглинає думка про мусульманський храм, який він віднайшов у новому місці свого заслання. Сьогодні він також пішов до мечеті, де вирішив відслужити святу Месу. Зрештою, сьогодні неділя, і о. Серафим може урочисто відправити так звану«суму», приховану від допитливих очей. Адже засланий священник добре знає, як важко, перебуваючи в гостях у чужих людей, практично увесь час на їхніх очах, знайти усамітнене місце. А мечеть у цьому випадку є ідеальним розв’язанням цієї проблеми.
Особисті речі о. Серафима для літургійної відправи
Отець Серафим один. Здавалося, що лише пташка мала бути на таємній Літургії, але й вона відлетіла. Отець Серафим записує: «Можливо, зі щілин та вибоїн у чорних стінах дивилися приголомшені душі послідовників Пророка». Він живо уявляє збентежені душі прихильників Магомета, здивованих присутністю католицького священника. Це свідчить про особливу вразливість його душі. З одного боку, він двома ногами стоїть на твердому ґрунті реальності й свідомо сприймає реалії суворої щоденності, а з іншого боку, його спосіб переживання духовних речей вказує на те, що він занурений в інший вимір життя.
Отець Серафим не зміг побудувати вівтар, скориставшись будівельними матеріалами, залишеними всередині святині. Тому цього разу він вирішив скористатися для відправлення Євхаристії віконною нішею. Дарма, що ця святиня – зовсім не католицький храм, і він буде відправляти Святі Тайни без присутності вірних, проте з його вуст злітають слова псалму: «Які любі Твої оселі, Господи Сил». Ця коротка молитва мимоволі виривається з нутра Серафима, переповненого подякою та захопленням красою Господньої святині. Однак у стінах не до кінця відремонтованої та заваленої будівельними матеріалами мусульманської мечеті вони можуть здаватися образливими. Проте нового значення та глибокого сенсу надає всьому несподіваний хрест під склепінням. Подивившись вгору, о. Серафим помітив під куполом дві перехрещені балки, які служили опорою для даху. Він дивиться на них не як на будівельну конструкцію: у випадково покладених балках він бачить хрест. Цей погляд є характерним для засланого священника. Цей погляд розкриває таємницю душі, яка любить Христа. Адже тільки той, хто вдивляється в Ісуса поглядом серця, зможе всюди помітити знаки Його любові, навіть в очевидних випадковостях…
У стінах Божого дому о. Серафим знайшов усе, що потрібно для відправлення святої Літургії. Незважаючи на нестабільну ситуацію, в якій він опиняється – без жодних перспектив на майбутнє, без дому, далеко від своїх, отець Серафим переживає захоплення добротою Ісуса. Що б там не було, він міг відправляти Євхаристію. І добрий Господь, який керує з любов’ю долями людей, тепер перебуває у ньому. «Адже й горобець знаходить собі гніздечко». Я хотів співати, але голос не слухався мене», – пише в щоденнику о. Серафим. Він сповна п’є гіркоту слів Ісуса. Ісуса, за яким вірно слідує, намагаючись ступати в Його сліди. Пташки небесні мають гнізда, а Вчитель не має де голови прихилити… І ось тепер він, Його учень, розділяє з Господом Його долю. Зворушений цими роздумами, Серафим попри все хоче співати. Тож і тут, в Аршатинську, всупереч безнадійним і сумним обставинам, в яких він перебуває зараз, вигнанець може знайти причину прославити Господа. Але щось стискає його горло, так що слова, що лунали всередині нього, не могли вийти назовні. Можливо, це хвилинний щем серця, що тужить. А може, хвиля невимовного захоплення і вдячності… «Які любі, Твої оселі, Господи…»
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)