«8 серпня 1966 р.
У Гауера четверо дітей, і всі вони розбещені, підіймають нестерпний гамір, а ще й прийшов сусід і, подивившись через плече, сказав, що я пишу, як Пушкін. В таких умовах потрібно було відкласти писання набік і гратися з дітьми. Мені їх шкода, тому що вони неохрещені, і взагалі тут немає й мови про Бога. Напевно, споглядають із здивуванням, коли я хрещуся за столом. Якийсь доскіпливий молодий лікар, котрий приїхав сюди в гості, хотів побачити з цікавості католицький знак хреста. Почуваюся, як в поганській державі. Якби не ця мечеть, мені б не було де молитися. Сьогодні вранці я був у лікарні, куди завезли мої речі. Сталося саме так, як я і казав, що завезуть мене прямо до лікарні. Саша приїхав до аеропорту, коли я збирався летіти до Баршино. Він докорив мене, що я не приїхав вчасно, і зробив глупувату міну, коли я сказав йому, що вже добу чекаю на нього. Мій багаж звалили, але виявилося, що пропала моя сумка з продуктами, яку у Вохнів поклали в машину. Я навіть не знав, що́ там, тож про відшкодування навіть не йдеться. Я повинен написати господарям, що мені все дуже смакувало. До того ж, я міг би тим скористатися тут, бо щоденне меню вже дається мені взнаки. Проте важко мати претензії, коли годують безкорисливо. Вони пропонують мені негайно приступити до роботи – заправляти машини. Однак це означало б стати постійно прив’язаним, без можливості виїзду навіть у неділю. Натомість я пішов до контори. Директор – молодий чоловік із скуйовдженою чуприною – запитав про мою професію. Коли я сказав, що працюю вчителем мов, він сказав, що для мене тут немає місця. Отже –одіссея не закінчена. Тим часом йшов дощ, і сьогодні мені все ще потрібно відзначити річницю Миколая, сина Вайнгарта. Боже, допоможи мені!».
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Коментар:
Отець Серафим нарешті знайшов собі тимчасовий притулок у новому місці заслання. Цього разу він скористався люб’язністю молодої сім’ї, яка надала йому невеличку кімнатку до моменту, поки він не знайде для себе постійного помешкання. Тим часом отець Серафим починає сумнівається, чи взагалі йому потрібне тут постійне місце. За його професією – вчитель мови – у цій місцевості немає роботи; про це йому сказав голова колгоспу під час розмови. Отже, невже чекає на нього наступне переселення? Хоча йому запропонували роботу на заправці, яка обслуговує колгоспні машини, отець Серафим відмовився. Він керувався своєрідним власним інтересом, певним розрахунком, щоби не втратити можливості душпастирської діяльності. На бензозаправці потрібно буде працювати і в неділю. Тоді він не зможе виїхати за межі села, не зможе дістатися до людей, які чекають на Святу Літургію.
Це свідчить про те, що він все ще не втрачає надії, що, не зважаючи на нове місце ізоляції, він буде відвідувати парафіян, яких залишив кілька днів тому.
Зичлива сімейна пара, яка приймає у своєму домі о. Серафима – це подружжя Гауер. У їхньому домі священнику, який уже звик до тиші й самотності, занадто багато галасу. Діти (а їх четверо) хочуть гратися з новою людиною. Адже Ісус сказав не заважати дітям приходити до Нього, бо таких є Царство Боже. Проте думки о. Серафима линуть кудись далеко. Він має прагнення зустрітися з Ісусом на Євхаристії і хоче молитися за померлих. У цій ситуації він радий думці, що неподалік є мечеть і що він може знайти там тишу та умови для відправлення Святої Літургії.
Він постановив для себе не байдикувати, тому, не дочекавшись прибуття коменданта Саші, вирішив полетіти до Баршино – в 1600 км від Аршатинська!
На перший погляд, складається враження, що отець Серафим часто приймав спонтанні рішення. Однак глибший аналіз відкриває нам іншу, невидиму сторону подібних рішень: він відкриває глибину його серця. Отець Серафим слухав серцем натхнення Духа, і тому, внутрішньо спонуканий Ним, він приймав рішення, які об’єктивно здавались непослідовними та спонтанними. І цей політ до далекого населеного пункту також здається нелогічним. Позаяк він ще не виконав на новому місці всіх формальностей, ще не зустрів коменданта, який мав приїхати з його речами, і, крім того, йому не дозволено залишати Аршатинськ. Адже існують певні обмеження, пов’язані з тим, що він засланець. Однак Серафим вирішує піти на такий крок, оскільки бажання зустріти вірних та відправити з ними Літургію, здається, переважає всі обмеження та логічне мислення. На жаль, подорож не вдалась, оскільки під час посадки в літак до аеропорту приїхав з його речами комендант. Можливо, ці обставини подібні до ситуації з Діянь Апостолів, де йдеться про місіонерів, які не могли піти в запланованому напрямку проголошувати Євангеліє, оскільки «Дух Святий заборонив їм» (пор. Діян 16,6).
Отець Серафим швидко помітив відсутність сумки з продуктами, яку він отримав на дорогу від родини Вохн. Якою ж цінною була ця сумка, бо так багато серця було вкладено в неї, коли її пакували для отця Серафима, щоби не залишити свого улюбленого Пастиря голодним на новому місці. Незважаючи на втрату такого дорогоцінного подарунка, він вирішив все ж таки висловити у листі добродіям свою щиру подяку, зазначивши, що їжа в сумці йому дуже сподобалась. Адже це не їх провина, що Саша не довіз продукти. Нехай їм не буде прикро, що подарунок пропав. Зрештою, вони так старались… Це був щирий дар їхніх сердець, прояв сердечної турботи та любові на знак прощання зі своїм дорогим пастирем. Вони є не просто його благодійниками – вони є добродіями всієї релігійної громади, до якої належить о. Серафим. Той, хто допомагає одному з братів, заслуговує вдячної пам’яті та молитов усіх братів капуцинів. Минає час, люди відходять, а наступні покоління братів моляться за всіх, хто зробив їм добро заради Божого Царства, і в тому гроні добродіїв вони моляться також за сім’ю Вохн.
У своєму новому помешканні отець Серафим не приховує від присутніх, хто він. Він не соромиться хреститися перед їжею, чим привертає до себе зайву увагу. Дуже ймовірно, що в цьому селі ніхто не бачив справжнього католика, і того більше – католицького священника, саме тому він викликає стільки цікавості.
Отець Серафим хотів щось написати, але писати листи або щоденник поки що не виходить, адже в домі майже не припиняється дитячий гамір. Крім того, кожен звертає увагу на його писання, комусь він навіть асоціюється з Пушкіним, який сидить над віршами. Улюблені дітки… Постійно вимагають уваги. І отець Серафим із задоволенням грається з ними, але як шкода, що вони не охрещені, – звертає він на це увагу. Вочевидь, він хотів би розповісти їм про Ісуса і підготувати до святого Хрещення, але не можна нічого робити проти волі батьків. Отець Серафим відчуває жаль, що у подібному середовищі, в якому живе ця родина, мабуть, ще дуже довго не будуть думати про те, щоб охрестити своїх дітей, оскільки батьки дітей взагалі не думають про Бога.
Цей смуток, народжений глибоко в серці о. Серафима, розкриває його чутливу душу, її болі й тривоги. Незважаючи на дощ, який в Аршатинську, мабуть, так само, як і в Арикти, розмивав на деякий час сільські дороги, він йде до «своєї церкви», бо сьогодні річниця смерті Миколая. У засланого священника є сильне бажання згадати перед Господом у Святій Месі померлого хлопця, ймовірно, сина одного зі своїх парафіян. «Боже, допоможи мені!» – вириваються з серця слова, записані останніми у той день у щоденнику. Може, його знеохочує погода, так що немає бажання навіть носа висунути назовні… А може, це молитовне зітхання необхідне для того, щоби завдяки Божій благодаті він міг виконати те, що задумав. Мечеть – це незвичайне місце для Євхаристії. Серафим не має дозволу туди заходити. Місцеве населення може по-різному сприймати його відвідування мусульманської святині. Вони будують цей храм, піклуються про нього. Вони не знають, що цей непомітний, незнайомий чоловік таємно відвідує Божий дім, щоби молитися там до того ж самого Єдиного Бога.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Найбільш віддалена східна точка на карті Казахстана знаходиться на границі з Росією та Китаєм, поблизу верхів'я річки Бухтарми на перевалі Укок в Катон-Карагайскому районі Схадно-Казахстанскої області - це с. Аршатинськ (Аршаты), де відбував нове місце засланя о. Серафим Кашуба.
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)