"6 травня 1966 р.
Мені найменшому…
Сьогодні я не провів медитацію. Потрібно було йти рано до Кіліана, було пару осіб до сповіді, набожество тривало майже до полудня. Проте цілий день у мене з пам'яті не виходять слова, з якими я пробудився і які незліченну кількість разів згадувались в Першу П'ятницю – слова про незрівняні скарби Христа. "Мені, найменшому з усіх, дана ця благодать". Скільки вже утворилось тих золотих вогників, якими Христос притягує до Себе? Не рахуючи 12 років у Рівному, протягом яких Перша П'ятниця рідко коли була обмежена одним тільки храмом, скільки ж інших вірних мало можливість користатися з Великої Обітниці. Як чудово відправляв її в Олеську. Різні і поважні були перешкоди, важкі умови щоб дістатися, проте золотий ланцюжок не перервався. Завжди виходили на певний час до потягу, часом чекаючи годинами, а потім в мовчанні проводжали до хати, кожного разу до іншої, і все відправлялось без перешкоди.
А ці два останні роки, майже завжди (…): Тайинша, Акмолінськ, Шортанди, хіба це не безупинне чудо благодаті? Я завжди казав їм про це, і тепер, можливо, вони ще краще розуміють, ніж до того – так само, як і я.
Сьогодні ми розпочали нову дев'ятницю. Як для Арикти, прийшло чимало – 17, з них четверо чоловіків. Може, витривають. Я сказав, що і для них відкривається джерело благодаті.
7 травня.
Сьогодні чудовий травневий день. Десь там далеко коливаються дерева, швидко засипаючи квітами води над Корчиком [ліва притока річки Случ, Корецький район Рівненської області], посаджені ще за Польщі, вони заквітають у Массальських у Здолбунові. Тут же по вулицях скриплять трактори, з клекотом перевалюються комбайни, а перед обдертими хатами, часто критими землею чи соломою, ніхто не дбає про мінімум естетики. Олександр, який прищепив пару дерев, відноситься до винятків. Щоби натрапити очима на зелень, потрібно вийти за поселення на розлогий степ, що сягає аж до Кембедайка.
Але найбільш смачніше знаходиться, мабуть, на цвинтарі. Так думає, певно, корівка, яку вже два рази бачив недалеко від могил. (…) Вчора застав її знову, вже ввечері, коли вона з жадібністю щипала траву. Однак не знаю, чи це та ж сама. Останній раз на якійсь свіжій могилі лежало відірвана поперечна балка хреста. Я намучився, щоби якось прикріпити її. І ось сьогодні дивлюсь, а мій хрест зламаний по середині. Чи якась зла сила, чи, може вітер? Я пригрозив корівці, і вона, хоч і неохоче, мусила відійти… щоби за мить повернутись з іншого боку. Я був змушений пояснити їй, що таке нахабство не є свідченням доброго виховання, а цвинтар – це святе місце (…)
Що ж, одна корова мені не перешкоджала, хоча за нею міг прийти пастух, а я хотів бути вільним і співати. Тільки тут, посеред могил, на вільному просторі, під вечірнім небом, закритому хмарами, може широко лунати польська літанія. Kyrie elejson… несеться над могилами з хрестами і зірками, в яких спочивають невідомі кості… Kyrie elejson, ген далеко над безкрайнім степом".
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Подібні образи Пресятого Серця Ісуса і Непорочного Серця Діви Марії на стіні хатини, де отець Серафим відправляв Службу Божу.
Час заслання отця Серафима неспішно тече. У віддаленій глушині, в нічим не примітному радгоспі Арикти – в місці його нинішнього вигнання, поволі тягнеться одноманітна черга довгих днів. Однак не для Слуги Божого. Кожен день має для нього особливе значення і є продовженням "безупинного чуда благодаті".
Таким стало для нього 6 травня – за календарем 1966 року перша п'ятниця місяця. Отець Серафим добре пам'ятає про великі обітниці благодатей, які Ісус обіцяв усім, хто пригорнеться до Його Пресвятого Серця в цей день.
Традиція набожества Першої П'ятниці і вшанування Найсвятішого Серця Ісуса є однією з найважливіших в духовному житті католиків, насамперед тому, що вона була встановлена самим Христом. Її початок сягає другої половини XVII століття, коли під час об'явлень французькій монахині св. Маргариті Марії Алакок Ісус відкрив Своє поранене Серце, яке палало великою любов'ю до людей і не могло стримувати в собі цей вогонь. Воно було оточене терновим вінцем та увінчане хрестом, а з Його ран виривалось світло. Не зважаючи на страждання, які Він зносить через невдячність людей, Ісус не перестає нас любити. Він перший простягає до нас руку помочі, перший відкриває Своє поранене Серце, перший прагне примирення і бажає, щоб кожен міг спастись.
Спаситель залишив св. Маргариті Свої "незрівняні скарби" - Великі Обітниці Своєї любові:
1. "Обіцяю тобі, ради превеликого милосердя Мого Серця, що Його всемогутня любов подасть ласку остаточної витривалості тим, хто прийме без перерви святе Причастя в першу п’ятницю упродовж дев’яти місяців. Вони не помруть у Моїй неласці або без Святих Тайн".
2. "Дам їм всі благодаті, необхідні в їхньому стані".
3. "Згода и мир будуть панувати в їхніх родинах".
4. "Буду втішати їх в усіх їхніх стражданнях".
5. "Буду їхнім безпечним притулком у житті і особливо в час смерті".
6. "Виллю щедрі благословенства на всі їхні справи".
7. "Грішники знайдуть у Моєму Серці джерело нескінченного милосердя".
8. "Охололі душі стануть ревними".
9. "Дуже ревні досягнуть високої досконалості".
10. "Благословлю оселі, в яких буде знаходитись і вшановуватись образ Мого Серця".
11. "Священикам дам міць скрушення закам'янілих сердець".
12. "Імена тих, хто буде поширювати це набожество, запишу в Моєму Серці, вони назавжди залишаться в Ньому".
Ці дари Божого милосердя Слуга Божий порівнює із "золотими вогниками, якими Христос притягує до Себе" і прагне, щоби це "джерело благодаті" прийняло якомога більше людей.
Крім того, вшанування Найсвятішого Серця Ісуса було особливо важливим для о. Серафима також з приводу благодаті зцілення від важкої хвороби, яку він отримав ще в дитинстві. Він добре пам'ятав той день, коли тато підійшов до його ліжка в лікарні і, похилившись над ним, сказав: "З цієї миті все буде добре, бо я присвятив тебе Найсвятішому Серцю Ісуса". І так сталось. Всі симптоми хвороби безслідно зникли. Лойзек був чудодійним чином оздоровлений. Тепер о. Серафим намагається передати невеличкій спільноті вірних в Арикти цей яскравий досвід здійснення Великої Обітниці у власному житті та живу віру в щедре розлиття благодаті з Пресвятого Серця Ісуса в Першу П'ятницю місяця. В його пам'яті залишаються живими спогади про Перші П'ятниці в Рівному, а потім, протягом останніх років, в Казахстані – у Тайинші, Акмолінську, Шортанди... Слова засланого священика сповнені великою вдячністю Господу за те, що йому була дана можливість вшановувати Пресвяте Серце Ісуса навіть в таких несприятливих обставинах – під постійним наглядом міліції та в небезпеці арештів. Його душа сповнена вдячністю за те, що "золотий ланцюжок не перервався"...
Безсумнівно, в помітному зростанні спільноти віруючих в Арикти Слуга Божий вбачає втручання Божої благодаті. В той день на Богослужінні було вже 17 вірних. Значить, о. Серафим може розпочати нову дев'ятницю перед Урочистістю Зіслання Святого Духа. Варто було би ще раз усвідомити, що ще три місяці тому в цьому радгоспі не було жодного католика. Очевидним є те, що Господь дав своєму слузі особливий дар ловити душі для Христа сітями правди і словом життя. "Справжній ловець душ" – так можна було б охарактеризувати харизму о. Серафима.
Запис в щоденнику, датований 7 травня, відкриває ще одну неповторну рису духовного портрету Кашуби. Яскравий і дещо жартівливий опис про зустріч з корівкою на цвинтарі, яка за будь-яку ціну хоче пастись на цьому "святому місці", насправді розкриває глибший зміст. В той момент отець Серафим прагне залишитись на самоті, щоби вголос, без зайвих вух, співати Літанію для Пречистої Марії. "Я хотів бути вільним і співати", - відкриває він нам своє серце в записках щоденника. Це велика потреба душі прославляти Господа, оспівуючи красу Пречистої Діви Марії та Її місію у справі спасіння. Потреба дуже глибока, не для стороннього ока чи виконання церковного припису. Щира потреба люблячого серця, яке в особливий час, присвячений Марії, хоче через молитву бути близько своєї Небесної Мами.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)