На початку вересня 2018 року я побував у селі Першотравенськ, що на Житомирщині. Шукав слідів, які залишив отець Серафим Кашуба в пам’яті і серцях католиків, які там проживають. На запрошення пані Ані - світської францисканки – відвідав її вдома. Ця, вже досить похилого віку, але і надалі енергійна і духом молода, жінка розповіла про свої спогади зустрічі з о. Серафимом. Хоч минуло вже більше 60-и років, а його особа жива і досі, ніби лише вчора він тут побував. «Біднесенький, дуже біднесенький він ходив!!!» - зворушливим голосом згадує пані Аня. - Туніка така з марлі, як тоді бувало. Я запам’ятала і капюшон, що можна було на голову накласти. Той капюшон і допоміг йому спастися коли розшукувала його міліція. Якимсь чином міліція дізналася про перебування ксьондза Кашуби в селі. Прийшли під час відправи і перевіряють, хто знаходиться в хаті. Ксьондза шукають. Було їх декілька міліціонерів. Один зайшов до кімнати де правилось, але, крім трьох «баб», не знайшов нікого. «Вихаді! - сказав голосно міліціонер до помічників. – Да нікаво тут нєт, пару баб сідят». Виявилося, що отець Серафим сидів серед них в довгій туніці і капюшоні на голові похилений, начебто стара бабця і тому не був розпізнаний насланими від влади.
«Дуже сильно за ним ганялися, хотіли його забрати, не давали спокою. - згадує пані Аня. – Він приходив таємно до села, до хати, ймовірно, від сторони лісу, який межував з селом. Стежками через ліс можна було добратися непомітним з Понінки і, навіть, з Полонного районного центру на той час. Люди сходилися і всю ніч він христив, сповідав, причащав. Знали тільки свої, довірені люди» – говорить пані Аня. «Ми не всім розказували, - приєднується до розмови пані Валя, також світська францисканка, - бо всі боялися, що хтось може зрадити, тоді дізнаються і заберуть його».
Місцева католичка – Гнеуш Зифріда Людвіківна, або лагідно - Фредзя, приймала ксьондза Кашубу в своїй хаті і всі сходилися до неї, бо вона нічого не боялася. Вона присвятила своє життя Богові і завжди радо зустрічала о. Серафима. Ймовірно, що вона була зв’язковою між о. Серафимом і людьми, щоб збирати людей на заздалегідь домовлений день. Тобто, одна, з багатьох «провідників» о. Серафима, завдяки яким він зміг виживати і вести душпастирську працю і знав де його чекають. Батько - Гнеуш Людвік і матір – Михайліна, були репресовані та вивезені на Сибір в сорокових роках. Батька вона вже не побачила, а мама протягом року поверталася на «жебрацькому хлібі» додому з далекого Сибіру, бо не мала коштів, аби купити квиток на потяг. «Нє відать тєбє твоєй Украіни!!!» - прощалася з нею місцева жінка. А вона і добралася і побачила свою землю. Варто сказати, що мама і старша сестра Марія (Маня) були прийняті отцем Серафимом до Францисканського Ордену Світських, який часто називали - Терціарами. Сама Фредзя пізніше також приєдналася у покликанні до мами і сестри, але вже після смерті о. Серафима. В її домі також протягом двох років після звільнення з полону в 1956 році, жив священик - ксьондз Адольф Кукурузінський. Він був арештований радянською владою в 1945 році, вижив у концтаборах і повернувся в Україну. Хоча в будинку були лише дві кімнати, але більшу з них, Фредзя з мамою, віддали для нього.
Після від’їзду священика Адольфа у 1957 році, до села почав приїжджати о. Серафим. Оскільки в 1958 році він був видворений з Рівного і радянська влада забрала у нього парафію, він не мав права відправляти в костелах. Священик з міста Полонне, що знаходиться неподалік, - о. Андрій Гладисевич, не мав можливості правити в селах і хрестити, бо влада заборонила йому і кожен його виїзд за межі Полонного був під контролем радянських служб безпеки. Провадився постійний цілодобовий нагляд за пересуванням ксьондза, навіть уночі. Виїзд без дозволу приймався однозначно, як порушення радянського законодавства. За це він міг бути покараний, тобто у нього могли забрати «Дозвіл на служіння священика», те, що сталося з о. Серафимом у Рівному в 1958 році. «…Не маєш права правити в костелі і ти вже для нас не ксьондз». Тому такими цінними для людей були відвідини «підпільного апостола», який не питав владу про дозвіл, не хвилювався чи покарають його і заборонять правити в храмі. Вільний і бездомний, він міг переміщатися туди де його потребували люди. Звичайно, за о. Серафимом постійно шпигували. Радянська міліція намагалася після 1958 року залякувати і навіть погрожувати смертю о. Серафиму. Як згадує Павло з Полонного, син «правої руки», близького по духу співпрацівника о.Серафима, Миколи Вишневського: «Отець Серафим був безстрашним, не боявся, для нього було все рівно… Батько розказував, що десь в Рівному служби безпеки його забрали і лякали, що розстріляють, пістолета виймали і що хоч було. І так було, що десь вивезли і випустили, і о.Серафим всю ніч йшов під дощем, осінь і холодно; десь від Здолбунова до Рівного. О.Серафим розповідав батькові: «Думав, що хай би вже замерзнути, простудитися і померти.» І батько продовжував: «а йому хоч би насморк – нічого немає.» Служби хотіли щоб працював на них, розсказував, докладав… Іде по городі, а тут кажуть: «Сідай в «бобік». І все. В «бобік» забрали, десь там вивезли, допитували, говорили: «Будеш на нас працювати, підписуй документи…». Психологічно впливали, а він не підписував. Що був арештований – не можна казати, бо документів не було. Все неформально. Посвідчення показали, взяли в машину і все. Десь завезли і давай пресувати: «Будеш для нас работать, будеш докладивать…» і все в такому плані ».
Запрошуючи о. Серафима до села католики знали про загрозу на яку наражається їх священник. Тому все мало бути дуже законспіровано та приховано…
Так було і в Першотравенську… «Як воно там діє, бо якесь там кубло є на Смолярні (так називали частину села). - розвідував Голова сільської Ради у п.Ані. - Ви там знаєте, де воно? - хотів узнати де збираються люди і що роблять в таємниці – ви мені розкажіть як воно діє, якісь таємниці, тайна якась там у них…» – продовжує пані Аня. «Оцього то я не знаю, – відповідала вона, – но, я знала, добре знала! Вони питали за таємницю, а не розуміли, що ми молимось, що відмовляються таємниці Святого Розарію».
Пані Валентина про зустріч з о. Серафимом, десь на початку 60-х років розповідає так: «Пам’ятаю невисокого, але і немалого священика. Туніка з марлі, дуже біднесенька. Якийсь такий скромний, не так як того чекають від священика, що буде більш елегантний. Виразно відрізнявся від інших священиків. У нього я сповідалася в Житомирі. Люди у храмі сказали, що ксьондз Кашуба сповідає, і така черга величезна до нього була…»
Ян Пурвінський розповідає: «В кафедральному соборі у 60-х роках ХХ ст. в Житомирі служив тільки один священик – ксьондз Станіслав Щипта – і тільки йому радянська влада дала дозвіл на сповідь в костелі. Але коли приходив час великих свят - Різдва чи Великодня, - то люди звідусіль приїжджали посповідатися. Тоді, якщо були поряд «підпільні» священики, такі як о. Серафим, то ксьондз запрошував їх на допомогу, - в захристії відкривав двері шкафа, щоб люди не бачили обличчя, і там садив ксьондза. Тоді ставив одну довірену людину, щоб тих наших, до кого маємо довіру, що вони не зрадять, посилали з загальної черги до тих «підпільних» священників. Часами на день ксьондз сповідав і до 150 людей, часто цілий день і цілу ніч, з перервами на обід чи на вечерю. Черги простягалися на декількадесятків метрів, навіть навколо костелу. Але, коли б Уповноважений по справах релігії в Житомирі про це дізнався, то забрали би дозвіл на служіння в костелі і Житомир залишився б без священика, як тоді - в 1958 році Рівне. Треба було бути дуже, дуже обережним!»
Ось таким чином пані Валя зустрілася з о. Серафимом в Житомирі, і цю сповідь вона пам’ятає аж до сьогодні. Вражає те, як ці дві жінки з Першотравенська запам’ятали о.Серафима. Коротка зустріч, погляд мимохідь..., а людина запам’ятала на все життя. Слова «біднесенький» від пані Ані і пані Валі прозвучали декілька разів. Священик, який жив два роки в цьому селі, ксьондз Кукурузінський, залишився і надалі в пам’яті вдячних парафіян. Знають його на прізвище і на фотографіях, які залишилися. Більше нічого не можуть сказати, так давно це було. Якби батьки жили, вони б розповіли детально. А от про ксьондза Кашубу, котрий напевно лише декілька разів до них навідався, говорять: «біднесенький.., туніка з марлі.., капюшон.., хотіли його забрати…, ганялися за ним, дуже ганялися»... З деякими людьми, навіть коротка зустріч відкладається в серці і пам’яті на все життя добрим спогадом. Так було з отцем Кашубою.
В будинках багатьох францисканців зберігаються фотографії зроблені з оригіналу старих зображень св. Франциск на горі Альверні, коли Він отримує стигмати. Ймовірно, оригінал був пам’яткою з часів о. Серафима, котрий не лише приймав до терціарів, але і як міг піклувався ними, особливо близькими серцю за покликанням. Саме в них, в Першотравенську, я знайшов слід Серафима Кашуби сьогодні.
Всі ці спогади пані Ані і Валі, будинок відправи, образи св. Франциска в хатах - це слід який залишив Слуга Божий. Але це матеріальне, те що можна почути і побачити. А от благодать яка прийшла в серця через його служіння, як зафіксувати? Чи можна її побачити? Так! Напевно можна, споглядаючи на добрі плоди віри в Христа Ісуса тих людей, які після багатьох років і досі черпають зі служіння таких апостолів, як ксьондз Кукурузінський, Фредзя Людвіковна, ксьондз Кашуба, батьки, діди, які тоді самі не відступилися від віри і передавали її своїм дітям. З того минулого виростає сьогодення. Поряд з будинком, де відправляв Служби Божі отець Серафим Кашуба – тепер є прекрасний костел, з двома стрункими вежами, що здіймаються до самого неба. Він був побудований в 1991 році руками місцевих католиків. Величезний труд рук і сердець, які зберегли віру і донесли її до наступних поколінь своїх дітей і внуків. Для Ісуса, Його слави та для них самих цей храм будували. В селі, у маленькому будиночку проживають двоє священників з монашого згромадження Серцянів. При костелі живе чернеча спільнота, яку люди називають «Сестри Гоноратки», бо заснував це згромадження блаженний капуцин Гонорат Козмінський. Доречі, дочка пані Валі вступила до цього згромадження. Спільнота Світських Францисканців, яку на цих теренах започаткував о. Серафим нараховує більше ніж 20 терціарів, а вся парафія складає більше ніж 400 вірян.
О. Ян - пробощ парафії, вже двадцять років ревно і сердечно піклується за спасіння душ Божого стада, він достойно продовжує служіння тих хто раніше провадив душпастирське служіння в цьому селі. Колись до нього на Господніх жнивах були його попередники: ксьондзи Кукурузінський, Гладисевич, Пурвінський, Хоміцький, серед них і Шанований слуга Божий Серафим, чий живий слід я знайшов...
(Брат Казимір Гузік OFM Cap)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)