"2 червня 1966 р.
Вчора прийшов лист від Юзефи – сьогодні Марія прислала лист і святкові побажання від Мариськи. Нарешті я дізнався, що Ясь очікує потомка. Пише також Маня Б. – у них радість – тільки я їм ніби її псую – цілком непотрібне. Приїхала Катя з новиною про Юлію. В Шортанди було багато дітей. Богу подяка.
3 червня 1966 р.
Після більше двох місяців я в подорожі без супроводу. Це також подія, і ще й Перша П'ятниця. Рано 14 осіб – мало – треба шукати".
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
Майже щодня отець Серафим відкриває зошит свого Щоденника. Його сторінки, немов незримі двері, ведуть углиб внутрішнього світу Слуги Божого, його духовних переживань і думок, досвіду віри і любові до Христа. 2 червня 1966 року Кашуба робить у Щоденнику наступний запис, який з першого погляду здається звичайною фіксацією останніх подій в його житті. Але насправді за ним криється набагато глибший зміст. В той день йому випала можливість поїхати до міста Шортанди, що в 190 км від Ариктинського радгоспу, де останні три місяці він перебував на засланні. Такий виїзд був можливий лише під конвоєм міліціонера. Однак цього разу завжди пильний нагляд органів правопорядку не був жорстким. Приїхавши до Щортанди, міліціонер дав Кашубі декілька вільних годин. А на зворотньому шляху до Арикти взагалі не взяв його під свій контроль. Можливо, це була службова недбалість. Але скоріш за все міліціонер не сприймав отця Серафима занадто поважно. В його очах схудлий, замисленний, байдужий до свого зовнішнього вигляду чоловік не становив жодної загрози для конституційного ладу Радянського Союзу. Важко йому було повірити, що ця худорлява та хвороблива людина здатна замахнутись на "непохитний" радянській устрій і порушити громадський спокій і порядок. Тому в цей день страж закону не був суворим до отця Серафима, тому той в свою чергу намагався не упустити можливості скористатися вільним часом з найбільшою вигодою.
В запису від 2 червня отець Серафим нічого не каже про зустріч з вірними. Але якимось, відомим тільки йому способом Кашубі вдалось зв'язатися з довіреними людьми і провести в Шортанди богослужіння. Зберігаючи конспірацію, він не називає в Щоденнику місця зібрання. Хоча безумовно, плануючи подорож до Шортанди, Слуга Божий мав на думці декілька варіантів. Він пам'ятав про пару терціаріїв – Лехесія та Бону, помешкання яких для втаємничених був домом молитовних зустрічей. А також про інше місце зібрань вірних, яке знаходилось під опікою п'яти сестер терціарок і було вже практично зареєстроване в 50-х роках як дім молитви. Дбайливо зберігаючи таємницю зібрання вірних, отець Серафим з обреженою лаконічнічстю записує: "В Шортанди було багато дітей". Але за цією короткою фразою криється ціла низка конспіраційних заходів. Адже хтось мусив привести таємно дітей на завчасно домовлену адресу. Якби хтось зі сторонніх довідався про це і довів до відома міліції, ця зустріч могла би закінчитись плачевно.
Отець Серафим добре усвідомлював всю небезпеку таких зустрічей. На його пам'яті було немало трагічних випадків, коли за пастирське служіння і відданість Христу священиків позбавляли свободи, а нерідко й життя… Кілька років тому назад, у 1959-му, за душпастирську діяльність було заарештовано отця Броніслава Джепецького. Це був не перший арешт в його житті. На цей раз його засудили на чергові 10 років виправно-трудових таборів. На свободу він вийшов у 1964 році і наступні два роки діяв нелегально як душпастир в казахських селах і містечках. Інший відданий слуга Божий Владислав Буковинський у 1954 р. після 9 років ув'язнення був звільнений з табору і негайно засланий до Караганди, де працював сторожем на забудівлі. У червні 1957 року він виїхав до Актюбинська, і вже через рік його було знову арештовано за протизаконне й таємне створення каплички у приватному будинку. На цей раз він отримав найбільш "м'яку" міру покарання – три роки робіт у виправно-трудовому табору. За ту ж саму діяльність у 1961 році був арештований також о. Анатолій Зарицький, якого затримали в Караганді прямо на вулиці, в місці, вказаному зрадником, і якого після двох років, ймовірно, було замордовано в ув'язненні. Настав час, коли тепер він, отець Серафим, вигнанець із Арикти, укриваючись від влади, намагається продовжувати справу своїх попередників і відважно виконувати своє служіння.
У післяреволюційні часи і потім за уряду Сталіна з України в різних напрямках Радянського Союзу було перевезено цілі села. Більшість переселеного народу загинула в перші роки нужди, голоду і нестатків, однак залишилась решта, яка оселилась в численних поселеннях і швидко зростаючих містах. Серед переселенців найчастіше вірні християни, які неодноразово страждали за свою ревність у вірі. Тільки завдяки Божій благодаті вони змогли витривати без священика і духовної послуги більше ніж за 20 років. Можливо, декілька місяців до них приїжджав о. Анатолій, о. Броніслав чи о. Владислав Буковинський. Але найчастіше в кожній громаді знаходилась якась віддана харизматична душа. І вірні самі хрестили дітей, готували хворих до смерті, проводили молебні. Не зважаючи на загрозу здоров'ю та життю, шаленство любові спонукало пастирів Христа йти далі, щоби віднайти цих розсіяних, осиротілих дітей Божих, спраглих зустрічі з Ісусом.
О. Кашуба розумів, що його таємна діяльність може коштувати йому дуже дорого. Не було жодної гарантії, що одного дня міліція не заарештує його знову, як декілька місяців назад на автобусному вокзалі в місті Кустанаї. Юда завжди знайдеться. Однак той, хто пізнав Христа Воскреслого, готовий добровільно віддати життя за братів. І отець Серафим жив і діяв так, як той, хто зустрів Його. Про це свідчить навіть цей один день з його життя – 2 червня 1966 року – коли він без зволікань і сумнівів відважно збирає людей попри нагляд міліції і короткий час перебування в Шортанди.
м. Шортанди сьогодні - з тих часів мало змінилося - ті самі барачного типу будиночки, станція, неозорий степ навколо.
Наступного дня, 3 червня, о. Серафим знову приїжджає сюди, але на цей раз вперше за останній час без супроводу міліціонера – "Ангела Охоронця". Кашубу переповнює радість, адже це Перша П'ятниця місяця, а значить особлива нагода вшанувати Серце Ісуса. Вже наприкінці дня Слуга Божий стисло записує в своєму Щоденнику: "Рано 14 осіб – мало – треба шукати". В цих декількох недомовлених словах криється велике серце нашого тихого апостола. На богослужіння зібралося 14 осіб – це багато чи мало? О. Серафим не задовольняється цим маленьким стадом Божим. Тому що насправді їх більше – охрещених Божих дітей, які приймали Ісуса в Святому Причасті, але тепер з якихось причин відсутні.
Можливо, хтось не знав, а комусь не повідомили через посилену конспірацію та обережність. А може, є такі, які вже забули молитись або знеохотились до віри? - "Треба шукати". Скільки апостольської турботи в цих двох словах. Це нічого, що він на засланні, що його може спіткати ще гірше покарання, ніж його приятелів о. Анатолія, о. Владислава чи о. Броніслава. Але сьогодні він сам, вільний від контролю міліціонера. Має крихту свободи в діяльності. Дарма, що лише на один день йому вдалось вирватись з Арикти, а на наступний знову потрібно реєструватись у місцевого дільничного. В серці Серафима не згасає запал Ісусового апостола: "Заради імені Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав… Щоб ніхто з них не пропав… щоби всі мали життя вічне…" (див. Йн 17). Здається, що це справжні плоди нещодавнього святкування Зішестя Святого Духа. Рідні отця Серафима, найближчі його серцю, постійно шлють йому листи з Польщі, в яких хвилюються за його долю. А він, жартуючи, відповідає, що його доля є для них найбільшою тривогою. Слуга Божий не забуває про своїх, про улюблену родину. Але тепер тут, в Казахстані, знаходяться ті, хто стали для нього найріднішими. І щоби занести їм Ісуса, він готовий присвятити їм своє здоров'я і навіть більше – все своє життя.
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap, переклад і редакція с. Діна-Франческа Шабаліна OFS)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)