"11 червня 1966 р. (продовження)
Сьогодні рано вранці в Ліди було зачинено. Вона не сподівалась. Але святу Варвару ми вшанували належним чином. Ми почули, що Ісус посилає нас, немов овець між вовками, і що маємо бути мудрими, як змії, а також здатися на добре Провидіння, як тихі голубки, бо хто витриває до кінця – той буде спасенний. Нічого не відомо про те, що буде далі і яким буде кінець. Я попросив зробити на завтра зелений орнат, оскільки в сум'ятті моя заплакана громадка забрала його назад. В той же час мені сповістили, що в понеділок все ж таки мене вивезуть – прямо в день св. Антонія. О св. Антонію, нехай нас береже Твоя молитва!"
(Уривки зі щоденника "Strzepy" о. Серафима Кашуби OFM Cap)
За вчорашнім днем, сповненим тривоги і сліз, швидко наступає новий. Отець Серафим повернувся в Арикти з районного центру під міліцейським конвоєм вже пізньої ночі. Та перші проміння світанку пробудили його досить рано. Наступний ранок за вікном поволі наповнюється рожевим світлом. Жар любові і горливість у служінні непокоять ревне серце священика, спонукають покинути ліжко попри залишок вчорашньої втоми і млявість у тілі від надто короткого сну. Господь дарує новий день, і хоч "нічого не відомо про те, що буде далі і яким буде кінець", зволікати несила. Тому він поспішає до будинку Ліди, однієї з його нинішніх парафіянок. Тут час від часу відбуваються таємні богослужіння. Однак тепер, в цю ранню годину, двері її дому були замкнені. Ймовірно, радісна новина про щасливе повернення отця Кашуби ще не встигла облетіти Арикти, тому й пішли всі, як завжди, на роботу. Навіть не сподівались, що їхній пастир повернеться і так рано забажає постукати в двері.
Дізнались вже пізніше. І не могли нарадуватися. В той день спомин святої Варвари відзначали по-особливому урочисто і в піднесеному настрої. А через два дні, 13 червня, мало бути свято святого Антонія Падуанського. А це значить, що на далекій Волині могли би бути святкові відпусти, як колись, в його рідних парафіях в Рівному, а також у Корцю. Але тепер їх немає, вони безжально скасовані, перекреслені атеїстичною владою. І їхній пастир прозябає нині на засланні в далекому Казахстані. Костел в Рівному закрили, а храм в Корцю, який ще зовсім нещодавно збирав звідусюди паломників, тепер незвично пустує. Його було зачинено одним із останніх на Волині – у 1961 р. Орган було знищено, а святиню незабаром перетворили на склад для отрутохімікатів. Слава Богу, що хоча б чудодійний образ св. Антонія, "Imago Gratioza Saucti Antoni" (Ласками відома ікона Святого Антонія), який користувався повагою не лише в середовищі місцевих католиків, але й поміж українців, білорусів та росіян, встигли вчасно вивезти з храму, завдяки чому він міг зберегтись. "Захищай нас, св. Антонію, бо ходять чутки, що все ж таки вивезуть мене кудись у невідомість".
Однак до 13-го ще є час. Завтра – неділя а сьогодні на Євхаристії Ісус звернувся до Серафима і його маленької пастви зі словом, передбаченим Церквою. Це слово міцно відгукнулось у серці священика. Євангельська мудрість була для його спраглої душі справжньою поживою: "Будьте невинні, як голубки, і мудрі, як змії…" (Мт 10,16). Ісус посилає своїх учнів, як овець поміж вовками… Тут, на засланні, отець Серафим по-особливому досвідчує суворої дійсності тих слів. А найбільше після повернення з районного відділу міліції. Чи овечка має хоч якийсь шанс на виживання в присутності вовка? Чи вовк може перебувати з овечкою і не розшарпати її? Це можливо хіба що тільки тоді, коли здійсняться слова пророка Ісайі про часи Месії:
"І пастиметься вовк з ягням, і леопард відпочиватиме з козлом, теля, бик і лев разом пастимуться, і мала дитина їх поведе. Бик і ведмідь разом пастимуться, і разом будуть їхні діти, віл і лев разом їстимуть солому. Дитина-немовля кластиме руку на нору зміїв чи на кубло виводка зміїв. І вони не спричинять зла, і не можуть нікого знищити на Моїй святій горі, бо все наповнилося пізнанням Господа, як велика вода, що покриває море" (Іс 11, 6-9).
Нехай прийде Твоє Царство, Господи, і хай здійсняться чудеса Твоєї могутності в серці кожної людини, особливо тут, на безкрайніх степах Арикти. Сам отець Серафим, немов беззахисна овечка – якщо ще досі живе, то тільки тому, що Господь незмінно тримає над ним свою руку. І він, Слуга Божий, смиренно приймає долю беззахисного апостола, який довіряє добрій руці Отця і йде туди, куди Він його посилає. Адже Небесний Татко знає, скільки волосся в нього на голові, і дбайливо провадить Свого улюбленого сина. І хоча важко передбачити, який сценарій підготувало для отця Серафима Боже Провидіння, для нього важливо одне – не схибити і не зійти з путі за Ісусом. Найголовніше – вірно й безпомилково виконати Його святу волю. А решту "Бог передбачив", і треба заспокоїти серце, бо про все подбає Його незмінна батьківська любов.
"Хто витерпить до кінця, буде спасенний" (Мт 10, 22). Які життєдайні слова – немов оберемок соковитої трави у сухій пустелі! Ці слова, які Господь Ісус промовив до своїх учнів, так глибоко запали в душу Серафима, що він відчув гостру потребу неодмінно записати їх у свій щоденник. Нехай будуть свідком духовної боротьби священика за довіру до любові Ісуса.
"В понеділок все ж таки мене вивезуть…" Але ще є час. І завтра – неділя, тому потрібно потурбуватись про літургійний одяг. Духовна донька отця Серафима, Аня з Таїнши, забрала з собою зелені літургійні шати разом із Євхаристійним Ісусом. Ймовірно, вона була впевнена, що в Арикти вони вже більше не будуть в нагоді отцю. Та й не хотілось би залишати священний одяг на наругу чи зневагу з боку влади, якби отця Серафима остаточно арештували. Однак найжахливіші очікування не здійснились. І тепер потрібно знайти зелений матеріал, щоби за зразком, який намалює о. Серафим, вірні друзі в Арикти могли зшити новий літургійний одяг на недільне богослужіння. Можливо, він не буде таким же пишним у прикрасах і вишивках, як бувало у великих храмах, але Ісусу, напевно, сподобається. Головне, щоби до відправи Євхаристії було все, що передбачає Церква в навчанні про Літургію. Навіть у таких скрутних умовах з обмеженими можливостями отець Серафим не опускає у безсиллі рук, а до кінця бореться за красу Літургії і вірність літургійним канонам. Наскільки можливо, нехай буде урочисто й красиво, хоч і в цих простих обставинах, за відсутності храму і справжнього вівтаря. Проте, звичайно, хіба під силу людині створити красу для Бога? Чи найкоштовніші прикраси здатні принести радість Господу? Адже Йому приємні смиренний дух і чисте серце. Саме так! Чисте і любляче серце, яке в безсиллі і незахищеності потребує Господа і чекає на спасіння…
Що ж буде в понеділок, на свято Антонія? Чого чекати наступного дня? Може, вивезуть десь ген далеко в незнане, щоби назавжди обірвати всі контакти з вірними?.. Хай на все буде Боже воля. Ісус зміцнив серце Свого слуги на Літургії. Хай все буде так, як Господь передбачив. За все Йому подяка!
(Розважання та коментар брат Казимір Гузік OFM Cap,
переклад і редакція с. Діна-Франческа Шабаліна OFS)
Молитва за заступництвом Шанованого Слуги Божого Серафима Кашуби
Боже, Ти обдарував Свого Слугу Серафима гідністю Христового священства,
а завдяки благодаті покликання до Ордену Братів Менших Капуцинів
дозволив йому присвятити всі свої сили на Твою славу,
для Твого Царства і заради спасіння людини.
Вчини милостиво, щоби ми за його прикладом
Постійно вдосконалювались у дієвій любові до Тебе і Твоєї Церкви.
Будь прославлений, Господи, в Твоєму Слузі Серафимі, в його житті і вчинках,
дозволь мені втішатися його святим заступництвом
й уділи благодаті, якої потребую….
Тобі, Боже, в Трійці Єдиному, честь і слава на віки вічні. Амінь.
(Отче наш. Радуйся Маріє. Слава Отцю.)