26 липня 1966 р. Щоб пам’ять про закриті храми не зникла з пам’яті віруючих, о. Серафим урочисто здійснював відпусти, пов’язані з цими храмами, а врятовані ікони нагадували про святих покровителів парафій, які до війни були наповнені життям. Сьогодні їх пам’ять згадується з далекого заслання в Казахстані.
Отець Серафим згадує, що виїзд на деякий час і перебування за стінами монастиря, а також далеко від чернечої родини був погоджений з настоятелем, який на той час був у Львові. Однак, як виявилось, тимчасовий душпастирський виїзд на Волинь для підтримки священиків та вірних, які опинились у скрутних обставинах, обернувся для Слуги Божого на довготривале, багаторічне перебування за межами монастирської спільноти. Цього о. Серафим не узгоджував з вищим настоятелем капуцинів.
25 квітня 1966 р.
Отець Серафим згадує початок свого служіння на Волині, коли в 1945 році, маючи 7 років священицького стажу, він розпочав тут душпастирську працю. Прийняте тоді рішення, як виявилось пізніше, стало надзвичайно вагомим. Воно вплинуло на все його подальше життя і знайшло відбиток в долях багатьох людей…